Інформація споживачеві повинна надаватися відповідно до законодавства про мови

Споживач має право на отримання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію та послуги відповідно до законодавства про мови. Ця норма закріплена у статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» і її неухильно повинні дотримуватися всі, хто обслуговує споживачів – чи то працівник торгової мережі, чи інструктор у спортзалі, чи то офіціант у кафе.

Однак на практиці громадяни часто стикаються з порушенням своїх прав на предмет дотримання мовного законодавства, особливо, якщо це стосується обслуговування державною мовою. Прикладом такого порушення стало депутатське звернення на адресу Держпродспоживслужби стосовно обслуговування споживачів недержавною мовою в мережі одного із столичних фітнес-клубів. Скаржник, зокрема, зазначив, що у клубі інформація для споживачів надається виключно російською мовою.

Зазначимо, що відповідно до Закону «Про засади державної мовної політики», державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної і гарантуванні вільного розвитку регіональних мов або мов меншин, інших мов, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини.

Рішення про використання регіональних мов, у тому числі російської, приймається місцевою владою. Основною умовою для цього має бути збір підписів мінімум 10% осіб, які мешкають на відповідній території і є носіями певної регіональної мови. Зазначимо, що рішення про функціонування російської мови як регіональної на території Києва та Київської області не приймалося.

З огляду на судову практику зазначаємо, у разі якщо заходи передбачені законодавством України щодо використання на території міста Києва російської мови як регіональної не здійснювались, а споживач не надавав згоди працівникам суб'єкта господарювання спілкуватися з ним російською мовою, то обслуговування недержавною мовою є неправомірним.

Разом з цим наголошуємо, що в описаній заявником заяві вбачаються ознаки дискримінації (ст. 2 Закону «Про засади запобігання та протидію дискримінації в Україні»). При цьому с. 24 Конституції України та ст. 7 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протокол №12 до цієї Конвенції  забороняють дискримінацію за будь-якою ознакою та передбачають обов’язок держави вжити всіх можливих заходів  для запобігання та протидії такому явищу. Варто також зазначити, що за порушення вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації передбачає відповідальність.