При визначенні суми стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди суд у резолютивній частині рішення повинен вказувати таку суму без утримання податків та обов'язкових зборів

Автор: Кірюшин Артем Андрійович, Юридичний інтернет-ресурс "Протокол", (ВС/КЦС № 359/10023/16-ц від 18.07.2018 р.).

Фабула судового акту: Положеннями ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Здавалось би ця норма є досить прозорою та зрозумілою для її трактування та застосування під час вирішення таких спорів.

Проте яка показує нижче наведене рішення Касаційного цивільного суду на практиці виникають питання щодо вірного обчислення розміру такого відшкодування та оподаткування стягнутих коштів.

У даній справі підприємство з якого попередніми судовими рішеннями було стягнуто на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду звернулось до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

Скаргу було мотивовано тим, що підприємством було виплачено стягнуті з нього кошти, однак такі було сплачено з утриманням податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

У зв’язку із тим держвиконавець рахуючи, що сплачені суми виплачено підприємством не в повному обсязі наклав арешт на рахунки підприємства у банківській установі, що на думку скаржника є незаконним.

Ухвалою місцевого суду з яким погодився і апеляційний суд скаргу залишено без задоволення, що і стало підставою для звернення скаржника до КЦС із касаційною скаргою, яку вмотивовано тим, що при винесенні рішення міськрайонним судом правильно визначений розмір середньомісячної заробітної плати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, та в резолютивній частині судового рішення визначена сума без будь-якого застереження чи розрахунків щодо неутримання ПДФО та військового збору, тому боржник виконав рішення суду про стягнення заробітної плати та моральної шкоди, проте державний виконавець безпідставно наклав арешт на кошти боржника та додатково стягнув кошти, які було отримано в якості податку та обов’язкового збору.

Переглядаючи вказані рішення суд касаційної інстанції став на бік боржника та вмотивував своє рішення тим, що згідно п. 3 розділу ІІІ Постанови КМУ від 05.02.1995 р. № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Отже податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Водночас відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.