Особливості оподаткування податком на прибуток представництв/філій українських платників за кордоном

Аналізуючи сучасні тенденції розвитку українського бізнесу,  можна дійти до висновку, що переважна більшість успішних вітчизняних  компаній мають за кордоном свої дочірні компанії, представництва або філії. Не буде перебільшенням також зауважити, що «закордонні» інтереси  українських компаній в багатьох випадках представляють та захищають резиденти зарубіжних країн. Вибір організаційно-правової форми представництва українського платника за кордоном не в останню чергу залежить від особливостей оподаткування такого представництва, та, відповідно, визначення країни  «податкового» навантаження на платника.

Вітчизняне законодавство виділяє дві організаційні форми таких відокремлених підрозділів: філію та представництво. Обидві ці форми мають спільне те, що знаходяться відокремлено від місця знаходження  юридичної особи, а різниця між ними полягає у різному функціоналі. Зокрема, філія здійснює повністю або частково функції юридичної особи, здійснює господарську діяльність, а представництво насамперед здійснює «представницькі» функції (пошук клієнтів, участь у перемовинах, захист інтересів, тощо), та в переважній більшості випадків не веде господарської діяльності за кордоном.

Для того щоб розрізняти такі підрозділи, важливо володіти інформацією про Положення, на підставі яких вони створені, а також повноваження посадових осіб таких підрозділів. Українське законодавство фактично урівнює визначення понять «філія» та «представництво» та й оподаткування прибутку, отриманого такими відокремленими підрозділами відбувається аналогічно - за правилами міжнародного законодавства з врахуванням законодавства країни, де розташований такий відокремлений підрозділ, та вітчизняного законодавства. Міжнародне законодавство в першу чергу представлено конвенціями про уникнення подвійного оподаткування, перелік ратифікованих Україною Конвенцій налічує більш 70 документів.

Практично кожна Конвенція дає визначення терміну «постійне представництво» (як правило, стаття 5) як постійного місця діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства на території іншої держави. Але до цього терміну не включається діяльність, яка носить допоміжний та/або підготовчий характер.

Отже, якщо ж діяльність представництва носить допоміжний та/або підготовчий характер, тобто таке представництво самостійно не генерує прибуток на території іншої зарубіжної країни, то застосовуються норми законодавства країни реєстрації основного платника податків. Якщо ж український платник податків здійснює діяльність у іншій країні через своє постійне представництво (філію), то прибуток від такої діяльності, який згенерований таким представництвом в іншій країні,підлягає оподаткуванню за правилами такої іншої зарубіжної країни. У випадку, коли оподаткування податком на прибуток  здійснюється за кордоном за нормами зарубіжного законодавства, в Україні такий платник податків має змогу здійснити подальший залік сплачених сум податку на прибуток при розрахунку податкового зобов’язання в Україні.

Важливо зауважити, що зарахування сум сплачених податків за межами території України можливе  за наявності письмового підтвердження уповноваженого органу іноземної держави. Заради справедливості слід підкреслити, що це правило стосується лише податку на прибуток, а по іншим податкам (податок на майно, податок на реалізацію, тощо) воно не діє.

Таким чином, кожна юридична особа України, яка має представництво за кордоном, або хоче його відкривати стає перед вирішенням практичних питань щодо вибору моделей оподаткування зважаючи на реалії законодавства зарубіжної країни з врахуванням функціоналу представництва направленого на вирішення бізнес-задач.

Тетяна Савчук, керівник практики трансфертного ціноутворення та аудиту ID Legal Group.