Одні обіцяли й піарилися, інші чекали й сподівалися.
А за фактом... не так сталося, як гадалося.
Надамо відповідь на 2 головні запитання:
1) хто має право?
2) як отримати карантинну допомогу по частковому безробіттю?
А ви самі собі відповісте: світить допомога чи вона горить синім полум'ям?
Не тільки лише всі. Мало хто може претендувати на допомогу.
Щасливці — суб'єкти малого або середнього підприємництва, які в карантин з власної ініціативи перевели працівників на неповний робочий час.
Після призначення допомоги працівник отримуватиме виплати у двох частинах:
— зарплату за фактично відпрацьований час;
— допомогу (через роботодавця) за кожну недопрацьовану годину з розрахунку 2/3 окладу. Розмір допомоги не перевищить мінзарплати.
Більшість робатодавців пролітають повз.
Нічого не отримають ті, хто оформив:
1) відпустку (у тому числі за свій рахунок).
Так учинила більшість. Законодавець дав безліміт на дні карантинної відпустки і простимулював саме цю поведінку. Працівники замість того, щоб працювати, попросили відправити їх у відпустки за свій рахунок. Тож що ж таким «неробам» компенсувати?
2) простій з оплатою не нижче 2/3;
Центр зайнятості зі своєю допомогою тут ні при чому. Допомога не для роботодавця, а для працівників. А вони й так отримують «простійні» за невідпрацьовані години. Тож платіть, роботодавцю, платіть! До речі, саме таким роботодавцям із телевізора обіцяли все компенсувати. Ага...
3) неповний робочий час з ініціативи працівників.
Тут теж працівники-ледарі. Не хочуть працювати. Про яку допомогу взагалі йдеться?! Працівник сам попросив установити неповний робочий день (неповний робочий тиждень), а йому ще й допомогу по частковому безробіттю? Ну вже ні!
Зрозуміло, що працівники йшли за свій рахунок або просили неповний робочий час не від гарного життя. Вони йшли на поступки роботодавцям. А в результаті — маємо те, що маємо.
Але не поспішайте заздрити тим, у кого є право на допомогу. Читаємо далі.
Якщо ви потрапили до складу щасливців (див. вище), то звернутися до Центру зайнятості треба протягом 30 календарних днів із дня призупинення (скорочення) діяльності.
Ну а оскільки Порядок надання допомоги № 306 набув чинності 28.04.2020 р., то з допомогою за березень навіть ті, хто мав на неї право, у прольоті. Адже 30 днів уже тю-тю.
«Але залишається ж іще квітень та травень!» — скажете ви. Цілком вірно. Хоча формально (з урахуванням 30-денного обмеження) скоротити діяльність «треба» було у квітні. Але це не точно… Поки чиновники думають, що з цим робити. Адже інакше пролетять узагалі всі.
Хочете допомогу — готуйте документи. Їх перелік Центр зайнятості навів на сайті.
Копіювати список не будемо. Зупинимося лише на двох документах.
Перший — засвідчена роботодавцем копія наказу про призупинення (скорочення) діяльності.
З нього має випливати, що роботодавець із власної ініціативи встановив працівникам неповний робочий час.
І ось тут криється проблема. Це зміна істотних умов праці (ст. 32 КЗпП). Про що треба попереджати працівників не пізніше ніж за 2 місяці.
Але в поточній ситуації 2 місяців не було! Коли приймали норми з допомоги, то не думали про КЗпП.
А що, якщо забити на КЗпП? Так, багато хто зараз так і робить.
Центр зайнятості призначить допомогу. КЗпП — це не його компетенція.
АЛЕ! Не скидаємо з рахунків Держпраці. В усних консультаціях фахівці цього відомства наполягають, що карантин не скасовує норми КЗпП. Про встановлення працівникові неповного робочого часу роботодавець зобов'язаний попередити працівника не пізніше ніж за 2 місяці. Недотримання — порушення трудового законодавства. Потенційний штраф на роботодавця — мінзарплата (наразі — 4723 грн) + адмінштраф на посадових осіб — від 510 до 1700 грн.
Порушників виявити не проблема. Достатньо визначити, хто отримував допомогу.
Але хто не ризикує — той не п'є шампанського.
Другий проблемний документ — довідка з податкової про сплату ЄСВ за 6 місяців. Тут своя боротьба.
Припустимо, підприємство йде на ризик, документи на отримання допомоги зібрано та подано. Допомогу призначено, укладено договір. Що далі?
Морока з виплатою допомоги повністю лягає на плечі роботодавця. Він отримує допомогу від Центру зайнятості і протягом 3 днів виплачує працівникам за окремою відомістю. Виплатив — відзвітуй протягом 5 днів (подай копію відомості).
Після припинення виплати допомоги з'являються обмеження на звільнення працівників-отримувачів. Звільнити можна, але в деяких випадках доведеться повернути допомогу в повному обсязі (ч. 6 ст. 471 Закону про зайнятість). Бонус — Центр зайнятості настукає на роботодавця Держпраці.
До речі, ми зовсім забули про податківців. А вони про нас — ні. І справа однією лише ЄСВ-довідкою не обмежується.
ДПСУ розродилася ідеєю оподаткувати допомогу ПДФО і ВЗ. Тому роботодавець отримує в навантаження обов'язок нараховувати, утримувати і сплачувати ПДФО/ВЗ із сум такої допомоги та відображати ці виплати у формі № 1ДФ.
Це прямо суперечить п.п. 165.1.1 ПКУ. Не повинно бути тут податків. Але чи всі роботодавці-отримувачі допомоги підуть проти податківців? Утім, податківці облагодіяли тим, що не примушують із неї платити ЄСВ.
Абсолютна більшість підприємств допомогу не отримають. Це стосується як тих, хто відправив працівників у відпустку за свій рахунок, так і тих, хто оформив простій.
Претендувати на виплати можуть лише малі та середні роботодавці, які забили на КЗпП і, не озираючись на 2 місяці для повідомлення, установили неповний робочий час.
Допомога за березень не світить нікому. Залишається квітень і далі...
Жодної вигоди роботодавець від допомоги не отримує. Допомога йде працівникові. А ось роботодавець буде:
— розбиратися з Держпраці, якщо вона заявиться;
— відповідати за достовірність поданих відомостей і за цільове використання коштів «безробітного» Фонду. Можуть завітати з перевіркою;
— вирішувати проблему (не) оподаткування допомоги. Адже ДПСУ впевнена, що роботодавець — податковий агент.
А що ж працівник? Так, якусь суму допомоги він отримає (якщо він не сумісник або пенсіонер).