Обов'язок роботодавця щодо працевлаштування працівника, посада якого підлягає скороченню

Посилання на список вакантних посад, розміщений на вебсайті, не є доказом виконання роботодавцем вимог щодо працевлаштування працівника, посада якого підлягає скороченню – суд.

При звільненні працівника у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП) посилання роботодавця на інтернет-ресурс і зазначення, що працівник може ознайомитися з актуальним списком вакантних посад та обрати посаду відповідно до спеціальності, кваліфікації і досвіду за відповідним посиланням, не є належним доказом виконання роботодавцем своїх обов’язків, передбачених ч. 3 ст. 49² КЗпП, щодо працевлаштування працівника.

Такий висновок з метою забезпечення єдності судової практики зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, розглянувши справу за позовом працівника, звільненого на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку зі скороченням штату, про поновлення на роботі.

Відповідно до обставин справи позивач перебував у трудових відносинах із банком. Банк направив працівнику повідомлення про його наступне вивільнення через скорочення штату внаслідок проведення реорганізації та запропонував йому розглянути список вакантних посад, розміщений на вебсайті установи.

Районний суд задовольнив позов, а суд апеляційної інстанції змінив це рішення в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розглянувши справу, ОП КЦС ВС зауважила, що за змістом ч. 3 ст. 49² КЗпП роботодавець є таким, що виконав обов’язок щодо працевлаштування працівника, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з’явилися на підприємстві протягом усього періоду та існували на день звільнення.

Посилання роботодавця на інтернет-ресурс і зазначення, що працівник може ознайомитися з актуальним списком вакантних посад та обрати посаду відповідно до спеціальності, кваліфікації і досвіду за відповідним посиланням, не є належним доказом виконання відповідачем своїх обов’язків, передбачених ч. 3 ст. 49² КЗпП, оскільки неможливо достеменно встановити, які саме вакансії на той період перебували на вказаному відповідачем інтернет-ресурсі, чи були там усі наявні в той час вакантні посади, чи ознайомлювався позивач із зазначеним переліком вакансій і чи мав позивач узагалі доступ до вказаного інтернет-ресурсу. Тому посилання роботодавця на інтернет-ресурс не дає змоги встановити, що вакантні посади (інша робота) були доведені до відома працівника.

Крім того, обґрунтованими є висновки судів про те, що пропозиція працівнику, вивільнюваному на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, працевлаштуватися на загальних умовах на роботу в новоствореному підрозділі суперечить змісту ст. 49² КЗпП.

Постанова Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61-13363сво23).