Об отражении расходов и налогового кредита для предприятия, которое использует топливо для обслуживания арендованного транспорта

   
   
   
   Головним управлінням ДФС у Рівненській області розглянуто лист про надання роз’яснення щодо відображення витрат та податкового кредиту для суб’єкта господарювання, який використовує паливо для обслуговування орендованого транспорту.
   
   Згідно Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 року N 265/95-ВР (зі змінами та доповненнями) розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
   
   З 1 січня 2015 року відповідно до Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” запроваджено акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів (пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти та інше паливо).
   
   Відповідно до п.п. 3.5 розд. 3 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом № 614, рядок 9 розрахункового документа (назва податку, літерне позначення ставки податку, ставка податку у відсотках, сума податку) може повторюватися відповідно до кількості податкових груп, тобто не менше 6.
   
   Таким чином, акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів повинен відображатись у фіскальному чеку як окрема податкова група.
   
   Згідно із п. 2.1 розд. 2 Положення № 614, у разі відсутності хоча б одного з обов’язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим.
   
   Cтаттею 9 Закону про бухоблік та п. 1.2 глави 1 Положення № 88 установлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та проведення записів в облікових регістрах є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні містити певні обов’язкові реквізити.
   
   Первинні документи — це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
   
   Первинні документи повинні мати такі обов’язкові реквізити: найменування підприємства (установи), від імені якого складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
   
   Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
   
   Первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов’язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
   
   Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.
   
   Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
   
   Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
   
   Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
   
   Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі ПКУ) встановлено, що об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розд. III «Податок на прибуток підприємств» ПКУ.
   
   Згідно з п. 44.2 ст. 44 ПКУ для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
   
   Зокрема, п. 44.1 ст. 44 ПКУ визначено, що для цілей оподаткування платники податку зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
   
   Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 ПКУ.
   
   Згідно з п. 9 П(С)БО 9 «Запаси» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246 зі змінами та доповненнями сума роздрібного акцизу включається до первісної вартості запасів при їх оприбуткуванні, а потім при списанні запасів у складі первісної вартості сума акцизу потрапить до витрат.
   
   Відповідно до п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі ПКУ) для податку на додану вартість визначається база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
   
   Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст. 198 далі ПКУ до податкового кредиту відносяться суми податку сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
   
   Згідно із п.198.3 ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
   
   Відповідно до п.198.6 ст.198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
   
   У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
   
   Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
   
    Згідно п.201.10. ст.201 ПКУ при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
   
   Отже, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.