ВРУ розглядає три варіанти економічного бронювання

– Основні причини, які спонукали внести до Верховної Ради паралельно аж три законопроєкти, які стосуються економічного бронювання?

– Їх кілька. Перша стосується стабілізації економіки і передбачуваності роботи реального сектору, тобто підприємств, компаній, організацій, які працюють в Україні і платять податки, за рахунок яких ми забезпечуємо потреби Сил оборони України.

Друга причина – акумуляція додаткових коштів для того, щоб профінансувати як подальшу мобілізацію і потенційну ротацію, так і ймовірну закупівлю зброї, техніки тощо. Тобто це вивільнення додаткових фінансових ресурсів, власне, з реального сектора.

– Які основні зміни та нововведення порівняно з чинним законодавством, які передбачають законопроєкти?

– Станом на сьогодні є можливість бронювати підприємства і співробітників на підприємстві за постановами Кабінету міністрів №45 і №76. Це так зване стратегічне бронювання. Це те, що реалізується безкоштовно. Там є сім критеріїв для того, щоб претендувати на бронь. Якщо компанія підпадає під три із цих семи критеріїв, то її можуть забронювати. На сьогодні за такою моделлю стратегічного бронювання заброньовано понад 800 тисяч осіб.

Ми пропонуємо ввести паралельний механізм, не скасовуючи наявний, тобто додатково те, що називається економічне бронювання. Є багато підприємств, які сплачують стратегічну кількість податків, але при цьому вони не підпадають під ці сім критеріїв або навіть під три з них для того, щоб претендувати на стратегічне бронювання. Але в них є ресурс, є бажання, є необхідність.

Найголовніше – бути впевненими, що їхні технічні спеціалісти, критичні співробітники будуть продовжувати виконувати свою функцію на своїх робочих місцях, для того, щоб вони далі могли планувати роботу підприємства і не зупинялися. Звідси народився цей запит передусім саме від бізнесу, який і реалізувався у формі моделей економічного бронювання.

Головна різниця в тому, що на відміну від стратегічного бронювання, в економічному бронюванні роль держави взагалі мінімальна, якщо не відсутня в принципі. Ідея полягає в тому, що в усіх трьох моделях саме підприємство визначає, які співробітники для нього критичні і яких співробітників воно бажає залишити на своїх робочих місцях для гарантування їхньої подальшої роботи. І відповідно за цих співробітників воно готово сплачувати додатковий фінансовий ресурс.

У першій моделі це 20 тисяч гривень збільшеного військового збору за кожного заброньованого співробітника. У другій моделі це мінімальна заробітна плата такого співробітника, яка стартує від 36 тисяч гривень.

І третя модель – для найманих працівників, тобто в юридичних особах, це мінімальна заробітна плата від 36 тисяч гривень. Для фізичних осіб-підприємців це модель збільшеного військового збору – 20 тисяч гривень за заброньовану особу на місяць.

Ми зі свого боку кажемо: добре, це може бути. Ця модель виправдана з погляду так званого "вибілення" заробітних плат, переведення їх з тіні в білий сектор, але тоді ви втрачаєте певний фінансовий ресурс щодо акумулювання його саме на Збройних силах. Адже якщо ви йдете не шляхом військового збору, а шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, то тоді у вас частина тих податків, які співробітник сплатить зі своєї заробітної плати, піде не до центрального бюджету, а до місцевих бюджетів. Це буде десь третина.

Ба більше, якщо ми встановлюємо поріг заробітної плати, тоді, напевно, у певної категорії людей буде аргумент, що це розділення за рівнем заробітної плати. І цей аргумент, до нього важко апелювати.

Зі свого боку ми говоримо, що, військовий збір, наприклад 20 тисяч гривень, не прив'язаний ні до заробітних плат, ні до посад, ні до чого, це винятково на розсуд роботодавця. Тоді нам апелюють: чекайте, якщо це роботодавець вирішує, то це в нього надто великий обсяг повноважень щодо того, хто залишається. Ось такі дискусії тривають, вони абсолютно конструктивні, вони адекватні, у них є аргументи та об'єктивне зерно.

Просто в якийсь момент нам доведеться прийняти, скажімо так, певне політичне рішення щодо того, на якій саме моделі ми зупиняємося, розуміючи всі переваги і недоліки тієї чи іншої моделі і певні ризики. Тому що, на жаль, ідеальної моделі в цих умовах бути не може.

– Тобто на сьогодні жоден із внесених до Верховної Ради законопроєктів не має переваги і всі вони мають однакові рівні шанси на затвердження?

– Так. Дивіться, я безпосередньо з командою є автором першої моделі, це про 20 тисяч. І автором третьої моделі, так званої гібридної.

Друга модель розроблялася урядом, представниками Офісу президента, а також деякими колегами по ВР. На сьогодні у нас немає завдання безумовно затвердити якусь конкретну модель. Я персонально вважаю, що якщо буде ухвалена будь-яка з трьох поданих моделей, це вже буде надзвичайна перемога для економічного блоку, це буде краще на 100% ніж те, що є зараз.

Тобто ми саме для цього всі три законопроєкти і подали, щоб провести широкі консультації. Потім ще надати можливість бізнесу ознайомитися з текстами і, можливо, висловити свою підтримку публічно. Одна справа – підтримати на словах, сказати, що ми загалом концептуально за економічним бронюванням. А тепер в них є можливість сказати, що ми конкретно за цю модель. І це теж буде сигнал і показник щодо того, у якому напрямку слід рухатись.

– Стосовно відсотка заброньованих, який реально може бути прийнятий?

– На сьогодні в законопроєктах прописано не більш ніж 50% від кількості військовозобов'язаних в штаті. Але це буде далі вирішувати Кабмін. Чесно вам скажу, я думаю, реалістично, що ця планка буде знижена. Зважаючи на наші консультації з Генштабом та Міноборони, для того, щоб не створювати їм дискомфорт, мені здається, в кінцевому варіанті ця цифра буде щось ближче до 30%.

– Після появи в інформаційному полі ідеї економічного бронювання у суспільстві виникло побоювання, що такий підхід призведе до розподілу на бідних і багатих. Де перші, не маючи економічних можливостей, будуть воювати, а другі в такий спосіб законно зможуть відкупитися від мобілізації.

– Я не думаю, чесно кажучи, що так має ставитися це питання. Ми, на жаль, кожен день чуємо новини про те, що когось десь затримали і скільки грошей ці люди заплатили за можливість чи оформити собі якусь недієздатність, чи спробувати залишити територію України. Тобто ці процеси йдуть. Мені здається, що немає ніякого ділення з цим економічним бронюванням на багатих і бідних.

З іншого боку, є тіньовий сектор бронювання, який на рік становить щонайменше 700 мільйонів доларів США. Це дуже великі гроші. Вони незаконні, тіньові та корупційні, але вони є. І саме тіньовий сектор починає закидати ці історії про розподіл на багатих і бідних. Про те, що там воюють тільки бідні та інші нісенітниці, розуміючи, що якщо система економічного бронювання буде впроваджена, то вони залишаться без роботи і шаленого прибутку.

Ми говоримо про те, щоб дати можливість самим підприємствам бронювати (норма підвищеного військового збору) незалежно від того, скільки отримує той чи інший співробітник. Ідея в тому, що не співробітник платить, а роботодавець визначає, хто у нього буде заброньований. Тобто вже немає значення, які в працівника достатки.

Ми говоримо про те, що ми дістаємо внутрішній фінансовий ресурс, тобто гроші, які є в економіці, не залізаючи при цьому в кредити, незважаючи на те, хто виявиться наступним президентом США. Це наші внутрішні гроші – а це десь 200 мільярдів гривень на рік, – які дозволять нам купувати F-16, снаряди та іншу зброю за власні кошти. І от саме в цьому контексті, мені здається, треба дивитися на впровадження економічного бронювання.