Виконання судового рішення про стягнення коштів з місцевого бюджету

Як відомо, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Дуже часто внаслідок порушення прав громадян органами місцевого самоврядування, особам доводиться звертатися за захистом до суду. Способами захисту в таких справах можуть бути визнання дій чи бездіяльності протиправними, скасування актів органів місцевого самоврядування, зобов’язання вчинити певні дії чи навіть стягнення грошової компенсації. Так чи інакше – у разі отримання позитивного рішення суду доводиться мати справу з примусовим стягненням коштів, оскільки навіть якщо позов був немайновим, за рішенням суду ви маєте право стягнути сплачені суми судових витрат. І якщо з примусовим виконанням рішення в частині зобов’язання вчинення певних дій чи скасування розпорядчих актів все зрозуміло, то з фактичним стягненням коштів ситуація дещо складніша.

Територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Виконавчими органами місцевих рад є їх виконавчі комітети, які зазвичай виконують функції головного розпорядника коштів місцевого бюджету. При цьому виконавчий комітет створюється як окрема юридична особа. Саме ця юридична особа і реєструється в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, тобто в казначействах. Безпосередньо ж місцева рада може бути взагалі не зареєстрованою у казначействі, адже в такому випадку всі кошти місцевого бюджету проходять через виконком. Ось тут і виникає колізія. З метою забезпечення виконання зазначеного рішення особа звертається до казначейства для здійснення усіх передбачених законодавством заходів щодо фактичного повного виконання рішення суду. Однак отримує відмову, оскільки рішення суду прийнято у відношенні юридичної особи органу місцевого самоврядування, а не юридичної особи його виконавчого комітету і боржником виступає як раз таки місцева рада, яка в свою чергу в казначействі на обслуговуванні не зареєстрована.

Що ж робити? Казначейство не може виконати рішення суду щодо суб’єкта, який не зареєстрований як розпорядник коштів і це факт, оскільки боржник (місцева рада) і розпорядник коштів, в даному випадку виконавчий комітет, є різними юридичними особами. Однак казначейські органи - єдиний суб’єкт, який наділений повноваженнями щодо стягнення коштів з місцевого бюджету. При цьому стягувати вони можуть лише ті кошти, які безпосередньо проходять через казначейство. Залучення виконавчого комітету до судової справи є також нелогічним, адже основні повноваження щодо прийняття тих чи інших рішень місцевого значення, розпорядження об’єктами комунальної власності тощо, належать саме місцевим радам, а не їх виконавчим комітетам, а тому виконавчі комітети будуть неналежними відповідачами у таких справах. Бувають випадки, коли деякі органи казначейства все ж таки виконують рішення суду, де боржником виступає місцева рада, фактично стягуючи кошти з її виконавчого комітету, але об’єктивно це все ж таки не є вірним через те, що боржник і розпорядник коштів є різними юридичними особами. Єдиним виходом з цієї ситуації є законодавчі зміни, які б розширили повноваження органів державної виконавчої служби (державних виконавців) та приватних виконавців, які на сьогодні не мають функцій із стягнення коштів з бюджету. Казначейство обмежене можливістю блокування лише поточного рахунку, який безпосередньо у ньому зареєстрований, тоді як орган місцевого самоврядування може мати й інші рахунки у банках, наприклад депозитні чи поточні. Натомість, державний та приватний виконавці мають більш широкі можливості при виконанні судових рішень, такі як накладення заборони використання коштів на будь-яких рахунках, накладення заборони на розпорядження рухомим та нерухомим майном тощо.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 15 жовтня 2009 року по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» зазначив, що питання тривалого невиконання остаточних рішень та відсутності ефективних засобів юридичного захисту в правовій системі України залишаються невирішеними попри той факт, що існують відповідні рішення Суду з чіткими закликами до Уряду вжити необхідних заходів для вирішення таких питань. Цим рішенням Україну було зобов’язано упродовж одного року запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Європейського суду з прав людини.

На сьогодні це питання залишається невирішеним - велика кількість стягувачів позбавлені можливості фактично виконати рішення судів, винесені на їх користь, що в цілому нівелює ефективність судового захисту.

Генеральний директор юридичної компанії “LEX ltd”                           В.М. КОЛЕСНИКОВ