Скажу вам чесно, коли я прочитала текст законопроєкту №12358, думка була одна: “Нарешті”. Законодавча ініціатива щодо внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів" здається необхідним кроком для того, щоб перетворити споживача з пасивного учасника на свідомого і освіченого гравця на ринку товарів. Але як завжди, диявол ховається у деталях.

Чи готові ми до європейських стандартів?

Директива 98/6/ЄС, яку намагаються імплементувати через цей законопроєкт, працює в Європейському Союзі вже понад 20 років. Її головна ідея проста і логічна: щоб споживач міг зробити усвідомлений вибір, він повинен мати доступ до об’єктивної та порівняльної інформації. Ціна за одиницю виміру товару — це саме такий інструмент.

Наприклад, у Німеччині в супермаркетах під кожною банкою кави чи пляшкою олії ви знайдете два цінники: один — із загальною вартістю товару, другий — із ціною за кілограм або літр. Це не просто звичка чи бюрократія, а частина споживчої культури, яка допомагає людям зрозуміти, де реальна вигода, а де лише маркетингова пастка.

Україна ж поки лишається на етапі, коли споживач змушений гадати. Чи дійсно більша упаковка прального порошку дешевша, ніж менша? Чи не переплачуємо ми за "економічні" пропозиції, які такими лише здаються?

Що може змінити законопроєкт №12358?

Автори пропонують кілька ключових нововведень:

Обов’язок зазначати ціну за одиницю виміру товару.Ідея, безумовно, правильна. Але тут виникає запитання: хто і як контролюватиме виконання цього обов’язку? Досвід інших країн показує, що без чіткої системи моніторингу і штрафів закон залишиться лише декларацією.

Чіткі одиниці виміру для різних категорій товарів.Літр, кілограм, метр квадратний — усе це звучить зрозуміло. Але як бути із більш специфічними товарами? Наприклад, із косметикою, ліками, дитячим харчуванням? Європейський досвід підказує, що універсального підходу тут немає — для деяких категорій потрібні індивідуальні правила.

Винятки з правил.Найцікавіше — це перелік випадків, на які не поширюється вимога зазначення ціни за одиницю виміру. Хто вирішуватиме, які товари будуть винятками? І як це уникнути маніпуляцій? У Великій Британії, наприклад, подібні винятки часто стають джерелом конфліктів між регуляторами і бізнесом.

Погляд із практики

Здається, що законопроєкт простий і зрозумілий. Але на практиці кожен із запропонованих пунктів може зіткнутися із серйозними викликами.

1. Малий бізнес.Для великих торгових мереж впровадження нових правил — це технічне питання. Але що робити невеликим магазинам чи ринкам? У Польщі, наприклад, для малого бізнесу було передбачено перехідний період і навіть грантову підтримку на автоматизацію. Чи готова Україна до таких витрат?

2. Санкції.Європейські країни суворо карають за порушення правил інформування споживачів. У Франції штрафи можуть сягати кількох тисяч євро. У нас же існує ризик, що недобросовісні продавці знайдуть спосіб уникати відповідальності.

3. Маніпуляції з одиницями виміру.Чи зможе споживач розібратися, якщо виробник почне зазначати ціну, наприклад, не за літр молока, а за 0,95 літра? Це типова проблема, з якою стикнулися в Іспанії, де на рівні регуляторів довелося впроваджувати додаткові обмеження.

Суть законопроєкту №12358 — не просто в інформуванні. Це крок до створення культури прозорості та довіри між бізнесом і споживачем. І саме ця довіра є основою здорового ринку.

Я, як адвокат, бачу, що наші суди вже сьогодні перевантажені спорами між споживачами і продавцями. Багато з них стосуються саме невідповідності ціни чи відсутності інформації. Законопроєкт №12358 може значно скоротити такі конфлікти, якщо буде правильно реалізований.

Моя професійна інтуїція підказує, що законопроєкт №12358 стане лише першим кроком у великій реформі захисту прав споживачів. Але чи буде він ефективним, залежить від того, як швидко і якісно його впровадять.