Світ змінюється, але людська довіра залишається такою ж вразливою, як і сто років тому. Лише інструменти стали складнішими, цифровішими, і водночас — майстернішими у створенні ілюзії. Я — адвокат, яка вже не один рік спостерігає, як люди, озброєні мобільним додатком та сліпою вірою в обіцянки, добровільно йдуть у пастку шахраїв. Мова не тільки про криптовалюту — віртуальну свободу, яка часто стає пасткою реального рабства.

Мій смартфон — мій гаманець: про зручність, яка стає пасткою

Я пригадую той день, коли вперше сплатила за каву телефоном. Це було майже інтимне відчуття — наче я торкнулася майбутнього. Жодних готівкових незручностей, усе миттєво, одним рухом пальця. У той момент я подумала: "Ось воно, нарешті, нове століття". Але з часом я навчилася дивитися на цю зручність не тільки як юристка, а як людина, яка бачила достатньо постраждалих від тієї самої технології, яку ми так захоплено впустили в своє життя.

У 2023 році Україна вже твердо тримала курс на безготівковість — 95% українців надають перевагу безконтактним розрахункам. І це не дивина: війна, пандемія, цифровізація державних послуг — усе це підштовхнуло нас в онлайн. Та чи встигла наша правова й етична свідомість за цим стрибком?

"Позич мені трохи грошей": коли голос друга — це маска злочинця

У моїй практиці був випадок: жінка перерахувала 12 000 гривень людині, яку вважала подругою. Повідомлення в месенджері було дуже буденним — прохання про термінову допомогу. Вона навіть не подумала телефонувати, просто зробила переказ. Потім — сльози, розгубленість і класична відповідь поліції: "Можемо прийняти заяву, але повернення коштів — під питанням".

Насправді це одна з найрозповсюдженіших схем сьогодення. І, що найнебезпечніше, вона працює не на технічному рівні, а на рівні довіри. Шахраї більше не ховаються за чорними каптурами. Вони використовують наші емоції, нашу людяність, нашу втомленість.

Пастка турботи: фінансова "допомога" як спосіб обкрадання

Коли війна торкнулася кожного, з’явилася потреба у підтримці — емоційній і матеріальній. Цим користуються шахраї, які видають себе за працівників міжнародних фондів або представників державних структур. Я бачила численні підроблені сайти, майстерно змонтовані чат-боти, "гарячі" новини у вигляді повідомлень у месенджерах.

Ось парадокс цифрової доби: чим досконалішими стають інструменти безпеки, тим витонченішими стають засоби обману. І тут уже питання не лише до законодавства, а до цифрової гігієни кожного з нас.

Call-центри довіри: технології брехні

На перший погляд — офіс. У ньому працюють люди. Вони телефонують, запрошують вас долучитися до тестування платформи, залучити невелику суму в криптовалюті. Ви — інвестор, який шукає нові можливості. А вони — команда з чітким алгоритмом дій: отримати ваші гроші, розчарувати вас після, і зникнути.

Справа № 759/11532/24 яскраво ілюструє цей механізм. Слідство стверджує: працівники Call-центрів використовували справжні біржі — Bybit, KuCoin. Саме це й створювало ілюзію легальності. Але призначення коштів було іншим — не для тестування, а для присвоєння.

Парадокс у тому, що самі платформи не були співучасниками, але стали ландшафтом злочину. Закон тут — як спроба впіймати вітер: щоб притягнути до відповідальності, треба довести намір, обман і причинний зв’язок. І це — завдання не з легких.

Інтернет-товари, яких не існує: коли товар — це лише фантом

Торгівля в інтернеті — ще один світ, де правові межі часто стираються. Віртуальний товар, фіктивний продавець, сайт-клон. Проплата на картку — і тиша. У вас — мінус гроші, у продавця — зникнення. Юридично ж — "немає складу злочину", "відсутній договір", "неможливо ідентифікувати особу".

Мене часто питають: "А як довести шахрайство, якщо навіть не було паперових слідів?" І тут ми стикаємося з головною проблемою — не лише технологічною, а філософською: ми довіряємо тіням.

Магазини-примари: купи повітря за біткоїн

Одна з найпростіших і в той же час найефективніших схем — створення фіктивних онлайн-магазинів. Вони пропонують товари, яких не існує. Все — на вигляд справжнє: сайт, форма замовлення, підтримка. Але після оплати — тиша.

У справі № 200/12729/18 йдеться саме про таку ситуацію. Оплата — виключно в криптовалюті. Умови — привабливі. А можливість повернення коштів — відсутня. І тут постає питання правового регулювання: криптовалюта в Україні не має чіткого статусу платіжного засобу, що створює проблеми з притягненням до відповідальності.

Фішинг-атаки й "працівники банку": маніпуляція страхом і терміновістю

Людину завжди легше обдурити, коли вона боїться. Саме на цьому ґрунті виростають фішингові атаки з дзвінками від "банку". Я була свідком, як навіть технічно грамотні люди диктували CVV-код людині на тому кінці слухавки — бо їм сказали, що "вашу картку намагаються зламати, дійте зараз!".

У такі моменти не працює логіка, працює інстинкт виживання. І шахраї це знають. Тому ми, юристи, повинні не лише озброювати фактами, а й навчати психологічної витримки. Довіряй, але перевіряй — навіть якщо тобі телефонує "служба безпеки".

Благодійність як інструмент маніпуляції

Те, що ми найбільше цінуємо у собі як народ, — здатність допомагати — стало інструментом у руках злочинців. Фейкові збори на ЗСУ, підроблені рахунки, копії справжніх волонтерських логотипів. Я знаю історії, коли під виглядом благодійності виводили десятки тисяч (а то і сотні!) гривень.

І знову — де грань між довірою та наївністю? Юридично — перевірка і прозорість фінансових операцій. Особисто — вміння сумніватися навіть у "святому".

Склад шахрайства з використанням електронно-обчислювальної техніки, передбачений частинами 3 та 4 статті 190 КК України, — реалістична основа більшості справ, де фігурує віртуальний актив. Додайте до цього статтю 200, яка передбачає відповідальність за підробку засобів доступу до банківських рахунків, — і ви отримаєте типову, багатошарову схему обвинувачення в таких справах.

Фішинг і фінанси: анатомія крадіжки під виглядом випадковості

Цифрова безпека сьогодні — це не про паролі. Це про усвідомленість. В іншій справі — № 456/1727/24 — йдеться про заволодіння грошима через фішингові посилання, які імітували знайомі сервіси. Віртуальні активи, здобуті таким чином, стали інструментом легалізації викрадених коштів.

Фішинг — це не лише технічна проблема. Це перш за все психологічний тиск. Посилання приходить у момент втоми, сумніву, звички довіряти. А коли натискаєш — стає пізно. В українському кримінальному процесі подібні справи вимагають складної технічної експертизи, що ускладнює доведення вини.

Pump & Dump: фінансовий надувний матрац

Маніпуляції на крипторинку — інтелектуальна гра на жадібності. Шахраї створюють штучну активність навколо нової криптовалюти, розганяють її курс, а потім — різко зливають актив, залишаючи інвесторів з нічим.

Pump & Dump не завжди легко виявити. Іноді її учасники ховаються за великою кількістю транзакцій, фіктивних акаунтів та офшорних юрисдикцій. Тут важливим є міжнародне співробітництво, якого нам так часто бракує. А отже — головна зброя інвестора тут не юридична, а інформаційна гігієна.

Ілюзія прибутку: брокери, яких не існує

Одна з найболючіших категорій справ — псевдоінвестиції під виглядом роботи з біржовими брокерами. Людині обіцяють прибуток, дають відчути перші успіхи, а потім просять ще. Вклади зростають. Віра — теж. А потім усе обривається.

Брокери не відповідають. Платформи — фіктивні. Гроші — виведені через десятки акаунтів, змішані в пулі й зникли. Вивчення справ, схожих на цю, нагадує розслідування злочину в лабіринті дзеркал: немає центра, немає початку, лише відображення. І тут — знову — найважче: знайти винних, яких, юридично, може й не бути.

Відповідальність: чи варто гратися в безкарність?

Чинний Кримінальний кодекс не містить окремої статті щодо правопорушень з криптовалютою. Але використання загальних норм — шахрайство, підробка документів, легалізація злочинних доходів — дозволяє частково охопити це поле. Частково — бо закон завжди відстає від технології.

Позбавлення волі на строк від 3 до 8 років за шахрайство, пов’язане з ІТ-технологіями — це мінімум. Якщо ж шкода значна або вчинене в групі — до 12 років з конфіскацією. За підробку платіжних інструментів — штрафи або позбавлення волі до 7 років.

Але є один парадокс: навіть якщо злочин доведений — постраждалі часто не отримують відшкодування. Причина — складність відстеження активів. Криптовалюта — це не рахунок у банку, який можна арештувати. Це — код. І якщо не знаєш пароля, ключа — не існує і шансу.

Сьогодні превенція — це не слабкість, а стратегія виживання. Ми не можемо зупинити розвиток технологій. Але ми можемо адаптувати право. А ще — навчити людей сумніватися, питати, перевіряти.

Довіра — це дар, але не беззастережний. Я, як адвокат, не можу гарантувати, що світ стане справедливим. Але можу гарантувати — що кожне з ваших рішень може мати наслідки. І краще, якщо вони будуть передбачувані.

Закон як щит, але не завжди — як меч

Усе це змушує мене подумати: де ми програємо як правова система? В українському законодавстві достатньо норм для боротьби з шахрайством: стаття 190 Кримінального кодексу — про заволодіння чужим майном шляхом обману, а також стаття 361 — про несанкціоноване втручання в роботу інформаційних систем. Проблема не в їхній відсутності. Проблема — у складності доведення вини, в анонімності кіберзлочинців і в тому, як повільно йде співпраця між платформами, банками та правоохоронцями.

Так, є CERT-UA, є Кіберполіція, є гарячі лінії. Але щоразу, коли постраждала особа чує: "Ваші гроші, на жаль, не повернемо", — закон звучить не як захист, а як холодне виправдання.

Що ж робити? Конструктив замість паніки

1. Двофакторна аутентифікація — не розкіш, а обов’язок.Увімкніть її всюди: у банкінгу, месенджерах, електронній пошті. Це — ваш цифровий замок.
2. Окремі картки для окремих цілей.Для покупок онлайн — тільки віртуальні картки з обмеженим лімітом. Не зберігайте всі гроші на одній.
3. Не вірте в "терміновість".Жодна офіційна установа не проситиме надати коди чи реквізити в паніці.
4. Фінансова гігієна — як особиста.Раз на місяць переглядайте свої підписки, платіжні прив’язки, історію транзакцій.
5. Не мовчіть.Якщо вас обдурили — звертайтесь. Навіть якщо шанс на повернення нульовий, ваша заява — це сигнал системі.

Наша держава зараз проходить складне випробування не тільки на полі бою, а й у кіберпросторі. У кожному фейковому посиланні, кожній зламаній сторінці, кожній вкраденій гривні — дзеркало нашої цифрової вразливості. І кожна така історія — це водночас й індивідуальна трагедія, і частина великого юридичного виклику.

Ми — на перехресті: між свободою і безпекою, між довірою і зрадою, між швидкістю та відповідальністю. І якщо ми не почнемо вибудовувати правову культуру цифрової обережності — нас продовжать грабувати там, де ми не бачимо рук, не чуємо голосів, але щоразу втрачаємо частинку себе.