Директор — це той самий найманий робітник. При покупці товарів/послуг для підприємства він використовував свої кошти. Податківці вважають, що правила відшкодування таких сум працівнику, у тому числі й директору, потрібно шукати у ст. 1159 — 1160 ЦКУ (див. підкатегорію 109.14 ЗІР). При цьому конкретних строків для такого відшкодування немає (див. лист Мінпраці від 10.08.2009 р. № 193/06/186-09). Отже, подібна заборгованість може «висіти» досить довго. Головне запитання: чи виникнуть податкові наслідки, якщо директор не вимагає відшкодування?
Перше, що вам потрібно врахувати: витрати, понесені директором на користь підприємства, не є поворотною фіндопомогою. Це випливає з визначення такої фіндопомоги. Важливо, що ДФСУ цей висновок також підтримує (див. підкатегорію 102.07.17 ЗІР).
Але врахуйте: потенційно доходи на цю суму у вас все ж можуть виникнути. Щоправда, тільки в тому випадку, якщо заборгованість не буде стягнута після закінчення строку позовної давності (п.п. 14.1.257 ПКУ). До речі, у декларації такі доходи відображаються в ряд. 03.10 додатка ІД.
ПФД — сума коштів, що надійшла платнику в користування за договором, що не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій за користування такими коштами, і обов’язкова до повернення (п.п. 14.1.257 ПКУ).
Залишається розібратися зі строком позовної давності. У цьому випадку потрібно застосовувати загальний «цивільний» строк, що становить 3 роки (ч. 1 ст. 257 ЦКУ). Строк звернення до суду, установлений трудовим законодавством, у цьому випадку не застосовується (див. лист Міністерства праці і соціальної політики від 10.08.2009 р. № 193/06/186-09). Тепер розберемося, з якого моменту починати його відлічувати? Якщо строк виконання зобов’язання не визначений або визначений моментом вимоги, строк позовної давності розпочинається з дня, коли у кредитора виникне право висунути вимогу, або із закінченням «пільгового» строку для виконання зобов’язання (ч. 5 ст. 261 ЦКУ). Отже, ймовірно, строк позовної давності в нашому випадку має «запускатися» із закінченням «пільгового» 7-денного строку після висунення вимоги директором (ч. 2 ст. 530 ЦКУ). Але попереджаємо: ураховуючи висновки постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14, контролери, швидше за все, підходитимуть до цього питання жорсткіше. Якщо точніше, то прив’язувати «запуск» строку позовної давності до дня, що настає за складанням авансового звіту (тобто незалежно від висунення директором вимоги).
Ураховуючи це, щоб уникнути негативних наслідків, вам варто час від часу переривати строк позовної давності, адже в такому разі він розпочинається заново (ч. 3 ст. 264 ЦКУ). Для цього вам вистачає, наприклад, періодично оформляти розписки, що підтверджують визнання підприємством заборгованості перед директором.