Зазвичай про порядок надання додаткових відпусток, передбачених для догляду за окремими категоріями неповнолітніх дітей, цікавляться працівники бюджетних установ та організацій. Бо чомусь прийнято вважати, що на працівників приватних структур це право не поширюється. Однак така думка є хибною.
Консультацію з цього приводу надає перший заступник начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Василь Грицик.
Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, належить до категорії соціальних відпусток і надається на підставі cт. 19 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон). Така щорічна додаткова оплачувана відпустка надається тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Додаткову відпустку «на дітей» надають працюючим:
1) жінці, яка працює та яка має двох або більше дітей віком до 15 років;
2) жінці, яка має дитину-інваліда;
3) жінці, яка усиновила дитину;
4) одинокій матері;
5) батькові, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);
6) особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному з прийомних батьків.
За наявності кількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Якщо працівниця з будь-яких причин не використала своє право на таку відпустку в році, в якому дитина досягла повноліття, або за кілька попередніх років, вона не втрачає права її використання, а в разі звільнення, незалежно від підстав, має право вимагати від працедавця виплати компенсації за всі дні невикористаних відпусток.
Додаткова відпустка на дітей надається тільки за основним місцем роботи. Законодавець не забороняє надання додаткової соціальної відпустки сумісникам, але й не прописує її обов'язковості. За місцем роботи за сумісництвом працівникові, який за основним місцем роботи перебуває в додатковій відпустці на дітей, на період такої відпустки має бути надано в обов'язковому порядку відпустку без збереження заробітної плати на підставі п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону.
Витрати, пов'язані з оплатою соціальних відпусток, здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці відповідно до положень статті 23 Закону.
Соціальна відпустка надається в календарному році, а не за відпрацьований робочий рік, тобто працівник має право на її використання або отримання компенсації за неї при звільненні у повному обсязі незалежно від відпрацьованого часу в цьому році. Це означає, що в разі, якщо працівниця не отримала додаткову відпустку в 2016 р. і вирішила звільнитись, приміром, у січні 2017 р., то вона має право на одержання додаткової відпустки повної тривалості як за 2016, так і за 2017 роки.
