Правові аспекти оперативної оренди

Автори: Вороная Наталія, редактор, Чернишова Наталія, податковий експерт.

Не завжди підприємства, яким потрібні нові засоби виробництва, приймають рішення про їх придбання. Іноді вони йдуть іншим шляхом — беруть потрібне майно в оперативну оренду або фінансовий лізинг. Про нюанси здійснення таких операцій орендодавцем/лізингодавцем та орендарем/лізингоодержувачем поговоримо в цьому спецвипуску. Тут ми розглянемо як правове регулювання орендних і лізингових операцій, так і нюанси їх бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі порушимо питання операційної оренди в орендодавця-єдиноподатника та взяття в оренду майна у фізосіб-непідприємців.

Розглядати питання, пов’язані з оперативною орендою*, ми розпочнемо з правового підґрунтя, на якому базуються відносини між орендарем і орендодавцем. Особливу увагу приділимо договору оренди**. Адже він — провідна зірка сторін орендних відносин і відіграє важливу роль у разі виникнення між ними спірних ситуацій. Ну що ж, розпочнемо!

* У деяких нормативних документах цей вид правовідносин називають операційною орендою.

** Тут не говоритимемо про укладення договору оренди з нерезидентами.

1.1. Договір оренди: основне

На законодавчому полі орендними питаннями відають головним чином гл. 58 і 59 ЦКУ, а також § 5 гл. 30 ГКУ. Згідно з ч. 6 ст. 283 ГКУ до договорів оренди застосовують відповідні положення ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ. Таким чином, у взаємовідносинах між суб’єктами господарювання норми цих двох Кодексів потрібно застосовувати в тандемі. При цьому пам’ятаючи, що

в процесі укладення і виконання договорів між суб’єктами підприємницької діяльності норми ГКУ мають пріоритет

Примітно, що гл. 58 ЦКУ, присвячена договору оренди, включає не лише загальні орендні положення, а й спеціальні правила, які стосуються тільки окремих видів договорів оренди (прокату, оренди транспортних засобів, оренди землі тощо). Причому загальні положення про оренду застосовують до таких видів договорів тільки в тому випадку, якщо спеціальними правилами щодо них не встановлено інше.

Предмет (об’єкт) договору

Як свідчить ч. 1 ст. 759 ЦКУ, за договором найму*** (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

*** Термін «найм» тотожний поняттю «оренда». Вживання того чи іншого терміна пов’язане не стільки з відмінностями видів таких договорів, скільки з практикою застосування цих термінів, що склалася в певних сферах.

Вторить йому і ГКУ, в ч. 1 ст. 283 якого сказано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає іншій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Предметом (об’єктом) договору оренди може бути неспоживна річ, яка визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (ч. 1 ст. 760 ЦКУ, ч. 2 ст. 283 ГКУ).

Тут важливо пояснити, що є річчю, визначеною індивідуальними ознаками. У цьому нам допоможе ч. 1 ст. 184 ЦКУ. Згідно із цією нормою річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

А ось про неспоживність говорить ч. 2 ст. 185 ЦКУ. Так, неспоживною визнають річ, призначену для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Таким чином, предметом договору оренди можуть виступати приміщення, обладнання, автомобіль тощо.

Крім того, предметом договору найму можуть бути майнові права (ч. 2 ст. 760 ЦКУ).

Частина 3 ст. 283 ГКУ як можливі об’єкти оренди називає такі види майна:

— державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об’єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщено об’єкт, і автономними інженерними комунікаціями та системою енергопостачання;

— нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

— інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб’єктам господарювання.

Законами України можливе встановлення видів майна, які не можуть бути предметом договору найму (наприклад, майно, вилучене із цивільного обороту, а також речі з обмеженою оборотоздатністю).

Оскільки переважну більшість договорів оперативної оренди укладають щодо основних засобів, надалі при розгляді податкового та бухгалтерського обліку зосередимося саме на цих активах.

Важливо! Право власності на плоди, продукцію, доходи, отримані в результаті користування орендованим майном, належить орендарю (ст. 775 ЦКУ).