Корпоративні права як предмет податкової застави

Корпоративні права можуть бути предметом податкової застави. Операції з відчуження таких корпоративних прав необхідно узгоджувати з контролюючим органом та здійснити заміну предмета застави на інше майно.

Відповідно до п. 89.2 ПКУ з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

Право податкової застави не поширюється на майно, визначене п.п. 87.3.7 ПКУ, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов’язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов’язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

Згідно з п.п. 87.3.7 ПКУ майно, що не може бути предметом застави, визначено у Законі України від 02.10.1992 р. № 2654-XII «Про заставу».

Згідно з п. 92.1 ПКУ платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою контролюючого органу, а також у разі, якщо контролюючий орган впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.

У разі відчуження або оренди, або надання у лізинг майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою контролюючого органу зобов’язаний замінити його іншим майном такої самої або більшої вартості (п. 92.2 ПКУ).