Відпустка без збереження заробітної плати під час воєнного стану: правила та особливості
Під час дії воєнного стану працівники мають право оформити відпустку без збереження заробітної плати за певних умов. Законодавство передбачає два основні види таких відпусток — за згодою сторін та в обов’язковому порядку. Про це нагадують у Держпраці. Кожен з них має свої особливості щодо підстав надання, тривалості та порядку оформлення.
Нормативна база
Відпустки без збереження заробітної плати регулюються статтями 25 і 26 Закону України «Про відпустки». Вони визначають, кому та в яких випадках можуть надаватися такі відпустки, а також їх максимальну тривалість.
Окрім цього, в умовах воєнного стану діють норми статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (Закон № 2136), які передбачають ще один вид неоплачуваної відпустки.
Види відпустки без збереження зарплати під час війни
- За згодою сторін (ч. 3 ст. 12 Закону № 2136): роботодавець може надати відпустку без збереження зарплати будь-якому працівнику, незалежно від місця розташування підприємства. Тривалість відпустки не обмежується строком, встановленим ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки. Надання такої відпустки відбувається лише за взаємною згодою, тож роботодавець має право відмовити.
- В обов’язковому порядку (ч. 4 ст. 12 Закону № 2136): роботодавець зобов’язаний надати відпустку без збереження зарплати працівнику, який виїхав за межі України або отримав статус внутрішньо переміщеної особи. Тривалість визначається у заяві працівника, але не може перевищувати 90 календарних днів. При цьому цей період не зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку.
Ключові особливості
- Відпустка за ч. 3 ст. 12 Закону № 2136 може надаватися незалежно від того, чи знаходиться підприємство у зоні бойових дій.
- Період відпустки за ч. 4 ст. 12 Закону № 2136 має обмеження в 90 календарних днів.
- Надання відпустки за згодою сторін можливе без обмеження строку, але лише за згодою роботодавця.