Гнучкі нотаріальні процедури для підтвердження волевиявлення при фізичних обмеженнях
У нашому житті дедалі частіше трапляються ситуації, коли ми маємо підтримати захисників і захисниць, які повернулися до цивільного життя. У цьому контексті інформаційна безбар’єрність — зокрема доступність адміністративних і юридичних послуг — стає принциповою умовою захисту їхніх прав.
Розгляньмо життєву ситуацію: ветеран після важкого поранення потребує оформлення документів для отримання житла. Через травму руки він не може власноруч підписати заяву чи договір. Як у такому випадку закон гарантує його право на вільне волевиявлення й забезпечує юридичну силу документів?
Підписання та нотаріальне посвідчення документів є врегульованою юридичною процедурою. Щоб особи з фізичними обмеженнями, включно з військовослужбовцями та ветеранами, могли повноцінно реалізувати свої права, закон передбачає спеціальний порядок, який забезпечує правильне підтвердження їхньої волі.
Якщо людина внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини не може власноруч підписати документ, за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса це може зробити інша особа, визначена нею. Причини, через які людина не змогла підписати документ, зазначаються в його тексті та в посвідчувальному написі.
Важлива гарантія — правочин не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.
Підпис особи, її представника, свідків або перекладача на нотаріальному документі здійснюється лише власноручно.
Якщо людина не має змоги самостійно прочитати документ (наприклад, через вади зору), нотаріус зачитує їй текст документа уголос і робить на ньому про це відповідну відмітку.
Для осіб із вадами слуху або мовлення існують окремі правила. Якщо така людина є письменною, вона самостійно читає і підписує документ. Якщо ж така людина через хворобу або фізичну ваду не може підписати документ, то під час вчинення нотаріальної дії обов’язково має бути присутнім сурдоперекладач, який своїм підписом може підтвердити, що зміст правочину відповідає волевиявленню та дійсним намірам особи. Підпис сурдоперекладача проставляється після тексту документа.
Окрему увагу закон приділяє посвідченню заповіту — документу, який визначає майбутнє майна ветерана та його родини. Якщо заповідач через фізичну ваду або хворобу не може власноруч підписати заповіт, то він за його дорученням може бути підписаний іншою особою. При цьому особа, на користь якої складено заповіт, не має права підписувати його за заповідача.
Якщо заповідач не здатний самостійно прочитати документ, посвідчення здійснюється у присутності щонайменше двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю, однак ними не можуть бути:
♦ нотаріус;
♦ особи, на користь яких складено заповіт;
♦ члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців;
♦ особи, які не можуть прочитати або підписати документ.
Текст заповіту має містити дані про свідків: прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, місце проживання, реквізити документа, що посвідчує особу. Свідки зачитують текст заповіту вголос і ставлять свої підписи на ньому.
Усі ці норми цивільного законодавства й нотаріату створені для того, щоб люди з фізичними обмеженнями — особливо військовослужбовці та ветерани, які отримали поранення під час захисту держави — могли повноцінно, безперешкодно та гідно оформлювати свої документи. Це практичне втілення принципів безбар’єрності, коли держава не ускладнює шлях до права, а гарантує його.
