Інвойс від нерезидента: чи підтверджує він дату ПДВ-зобов’язань?

Для послуг, які надає нерезидент із місцем постачання на митній території України, податкові зобов’язання з ПДВ нараховує отримувач послуг (резидент). Це пряма вимога ст. 208 ПКУ.

Дата виникнення ПДВ-зобов’язань визначається за правилом «першої події», встановленим п. 187.8 ПКУ:

• або дата фактичного перерахування коштів в оплату послуг нерезиденту;
• або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання цих послуг нерезидентом;

береться та подія, яка сталася раніше.

Якщо послуги фактично отримані до оплати, і цей факт підтверджено відповідним документом (акт, інший документ, передбачений договором), то датою виникнення ПДВ-зобов’язань буде дата такого документа, а не дата оплати.

Окремо ДПС наголошує на важливому нюансі:
питання, чи може інвойс вважатися документом, що засвідчує факт постачання послуг до моменту оплати, не належить до компетенції ДПС.

Тобто податкова не бере на себе функцію визначати, чи є саме інвойс первинним документом, який підтверджує надання послуг. Це вже сфера:

• договірних умов із нерезидентом;
• вимог до первинних документів за законодавством про бухоблік;
• позиції профільних органів (Мінфін тощо).

Інвойс як первинний документ: еволюція підходу

Питання «чи достатньо інвойсу для ПДВ як документа про постачання послуг» напряму пов’язане з тим, чи вважається інвойс первинним документом у розумінні Закону про бухоблік.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ має містити визначені обов’язкові реквізити та може бути складений у паперовій або електронній формі.

Підхід до 2026 року

До внесення змін у 2026 році позиція Мінфіну була обережнішою. Відомство погоджувалося, що інвойс може визнаватися первинним документом, але за двох умов:

• інвойс оплачений;
• інвойс містить усі обов’язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати господарську операцію (сторони, зміст, обсяг, період/дату, вартість тощо).

Такий підхід зафіксовано, зокрема, в листах Мінфіну:

• від 16.02.2017 р. № 31-11410-06-5/4339;
• від 22.08.2017 р. № 35210-07/23-3364/2658;
• від 24.03.2023 р. № 41010-06-5/7983.

Фактично оплата розглядалася як підтвердження прийняття послуг замовником – свого роду аналог його підпису під актом.

У контексті ст. 208 ПКУ це означало:
якщо інвойс був тільки виставлений, але не оплачений і не підкріплений актом/іншим документом, податківці часто наполягали, що «першою подією» є саме оплата, бо документ про фактичне постачання вважався відсутнім.

Зміни з 2026 року: інвойс як акт без оплати

Ситуацію змінив Закон України від 24.02.2026 № 4791-IX, яким оновлено ст. 9 Закону про бухоблік щодо спрощення оформлення первинних документів з надання послуг.

Ключові новації:

• відсутність підпису замовника більше не є порушенням – якщо інше не вимагається спеціальними нормами;
• дозволено використовувати односторонні документи (у т.ч. інвойс), за умови що:
  • документ містить період надання послуг;
  • порядок документування передбачений договором (прямо прописано, що інвойс є підтвердженням надання послуг, прирівнюється до акта тощо);
  • операція відображається в обліку у періоді її фактичного здійснення.

Фактично законодавець підтвердив, що інвойс може виконувати роль акта (первинного документа на послуги) без прив’язки до факту оплати, якщо:

• він містить усі обов’язкові реквізити первинного документа;
• договір прямо встановлює, що інвойс слугує документом, який підтверджує надання послуг у зазначеному періоді.

Практичний висновок для ПДВ за послугами нерезидента

З урахуванням нових підходів до інвойсу:

1. ДПС як і раніше оперує поняттям «документа, що засвідчує факт постачання послуг», але прямо не вирішує, що саме є таким документом (акт, інвойс чи інша форма). Це – сфера Закону про бухоблік та Мінфіну.

2. Після змін 2026 року, якщо:

то такий інвойс може виконувати роль того самого документа «першої події» для цілей ПДВ, навіть якщо оплата буде пізніше.

• у договорі з нерезидентом передбачено, що інвойс є документом, який підтверджує надання послуг за певний період;
• інвойс містить усі обов’язкові реквізити первинного документа;
• підприємство відображає операцію у періоді фактичного надання послуг (а не лише в момент оплати);

3. Відповідно, датою виникнення ПДВ-зобов’язань за ст. 208 ПКУ у багатьох випадках стане дата інвойсу (як первинного документа), а не дата його оплати – за умови, що інвойс дійсно є первинним документом згідно із Законом про бухоблік і договором.

4. При цьому:

• податківці можуть перевіряти, чи відповідає інвойс вимогам до первинного документа (реквізити, період, зв’язок з договором);
• якщо інвойс – просто рахунок на оплату без ознак первинного документа (немає періоду надання послуг, немає чіткого опису госпоперації тощо), він не дає права вважати послугу наданою і «пересуває» першу подію на момент оплати.

Чи достатньо саме інвойсу як документа про надання послуг, слід вирішувати через призму бухгалтерського обліку й умов договору, щодо окремої позиції ДПС з цього приводу існувала консультація ЗІР, яка діяла до 01.04.2026.