О взимании платы за землю

   
   
   
   Головне управління ДФС у Київській області розглянуло лист щодо справляння плати за землю та повідомляє.
   
   Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.01 №2768-III (далі - Земельний кодекс), Цивільним кодексом України від 16.01.2003 № 435-ІV (далі – Цивільний кодекс), Законом України від 06.10.1998 року №161-XIV «Про оренду землі» (далі – Закон), іншими нормативно-правовими актами, а справляння плати за землю - Податковим кодексом України від 02.12.10 №2755-VI (далі - Податковий кодекс).
   
   Статтею 206 Земельного кодексу регламентовано, що використання землі в Україні є платним.
   
   Згідно ст.125 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
   
   Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу плата за землю - обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі – орендна плата).
   
   Земельний податок – обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п.п.14.1.72 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу).
   
   Орендна плата - обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу).
   Згідно із статтею 269 Податкового кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
   
   Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст.270 Податкового кодексу).
   
   Відповідно до п.286.1 ст.286 Податкового кодексу підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
   
   Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.286.1 ст.286 Податкового кодексу).
   
   Згідно ст.13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
   
   Відповідно до пп. 170.1.1 п. 170.1 ст. 170 Податкового кодексу орендар є податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю).
   
   При цьому об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.
   
   Статтею 21 Закону встановлено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).
   
   Водночас, згідно із ст. 1 Указу Президента України від 2 лютого 2002 року №92/2002 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» (зі змінами та доповненнями), плата за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) має становити не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю). При цьому, умовами Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 №5 зі змінами та доповненнями, передбачено, що розмір орендної плати визначається за домовленістю між сторонами, але не може бути меншим від розміру, встановленого чинним законодавством.
   
   Таким чином, об’єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб за операціями з надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю) визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж 3 відсотки визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю).
   
   Виходячи з вищевикладеного, платниками земельного податку є власники земельних ділянок та постійні землекористувачі, а платниками орендної плати за землю, в межах регулювання Податкового кодексу – суб’єкти господарювання, що уклали з відповідним органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або органом виконавчої влади договір оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.