МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
від 17.05.2018 р. №
Департамент заробітної плати та умов праці розглянув лист та в межах компетенції повідомляє.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон) порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв'язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи A I групи, та компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 21 Закону розроблено Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100 (далі - Порядок).
При цьому відповідно до статті 2 Закону право на відпустку зі збереженням середньої заробітної плати мають працівники, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Тобто положення Порядку поширюються на підприємства, установи, організації та фізичних осіб - підприємців, що укладають з працівниками трудові відносини.
Відповідно до пункту 10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу [до підвищення] коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Водночас, згідно зі статтею 97 Кодексу законів про працю України умови і розміри оплати праці встановлюються у колективному договорі, а якщо договір не укладався - наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації - з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників.
Отже, розміри посадових окладів (тарифних ставок), у тому числі і випадки їх підвищення, можуть встановлюватись в положенні про оплату праці або іншому локальному акті підприємства.
Враховуючи вищезазначене та те, що коригування середньої заробітної плати передбачено для того, щоб працівники у випадку підвищення окладів (тарифних ставок) при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її розрахунку відповідно до норм Порядку не втрачали у заробітку, то, на нашу думку, коригування середньої заробітної плати необхідно проводити і у разі відсутності колективного договору.
При цьому госпрозрахункові підприємства, організації та фізичні особи - підприємці коригування заробітної плати проводять з урахуванням їх фінансових можливостей.
Якщо госпрозрахункові підприємства чи фізична особа - підприємець не мають можливості провести коригування середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадових окладів (тарифних ставок), то приймається рішення про зменшення коефіцієнта коригування, виходячи з фінансової спроможності підприємства.
Рішення про зменшення коефіцієнта коригування в зв'язку з фінансовими можливостями оформлюється наказом, який обов'язково повинен бути погоджений з профспілковим комітетом або іншим уповноваженим представляти інтереси працівників органом.
При цьому в наказі обумовлюються причини, які не дозволяють провести коригування в повному обсязі (зокрема, зниження рентабельності, обсягів виробництва; недостатність обігових коштів тощо).
Коефіцієнт, на який необхідно провести коригування виплат, обчислюється шляхом ділення окладу (тарифної ставки), встановленої після підвищення, на оклад (тарифну ставку), який працівник мав до підвищення.
|
Директор Департаменту |
О. Товстенко |