При якій системі розрахунків не потрібен РРО. Апологія ухилянта.
21 грудня 2021 року Державна податкова служба України (ДПС) розповсюдила свій оновлений навчальний модуль «РРО легко і доступно», де у вигляді слайдів висвітила основні позиції законодавства в частині обов’язку застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО). Модуль спричинив шквал коментарів та тлумачень як з боку самих службовців ДПС, так і платників. Одним з основних болючих питань стала необхідність використання РРО при отриманні платежів через системи LiqPay, Portmone, iPay, Приват24, Монобанк, Ощад24/7 та інші.
Тож пропонуємо розібратись при яких системах платежів необхідно використовувати РРО в огляді нормативно-правових актів від юриста адвокатського об’єднання «КФ «Домінанта»» – Ющенко Олексія.
Системи платежів LiqPay, Portmone, iPay тощо.
Перш за все варто взяти до уваги рішення Верховного Суду (ВСУ), яке стосувалося здійснення продажу товарів через мережу Інтернет та отримання оплати за допомогою платіжних сервісів LiqPay та WayForPay. У справі оскаржувалася податкова консультація видана влітку 2019 року ще до доповнення ст. 9 Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – «Закон про РРО») пунктом 14, згідно з яким звільнено від обов’язку застосування РРО.
Однак в своєму рішенні ВСУ, посилаючись на Закон України «Про електронну комерцію», дійшов висновку про наявність обов’язку продавця забезпечити отримання покупцем розрахункового документу, що підтверджує факт оплати вартості товару, а отже і застосування РРО при проведенні такої операції.
Звернімо увагу на ч. 3 ст. 13 Закону «Про електронну комерцію», у якій передбачено скоріше альтернативний обов’язок в залежності від того, хто отримує кошти від платника, а з урахуванням положень Закону про РРО взагалі звільняє від обов’язку продавця з видачі касового чеку, але не звільняє саму систему переказу коштів.
Щоправда, ситуацію знову ж таки псує позиція Національного банку України, що викладена в його листі№ 57-0007/62082 від 28.11.2019, яка перекочувала в індивідуальні податкові консультації. В них стверджується, що квитанція про розрахунок платіжного терміналу лише підтверджує ініціювання переказу коштів з рахунку держателя банківської карти, а не факт продажу товару (отримання послуг), тож така квитанція не є чеком у розумінні Закону «Про електронну комерцію», а отже потребує застосування РРО. І хоча позиція стосувалася радше розрахунку за POS-терміналом, однак податкова її розповсюдила і на інтернет-оплату.
Тут слід пояснити, що ст. 9 Закону про РРО наводить перелік виключень, коли РРО не застосовується, при цьому п. 14 не пов’язує такий платіж з відсутністю ознак розрахункової операції, а отже мусить застосовуватися окремо як виключення з загального правила, що не обтяжено іншими умовами.
Для прикладу хочеться навести ситуацію з отриманням витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Це, по суті, послуга, яка надається в електронному форматі, і яка сплачується з використанням платіжної картки. При цьому чек надсилається безпосередньо платіжною системою UAPay і в чеку зазначається платник, еквайер та отримувач. Водночас сам надавач послуги ніяких чеків РРО не надсилає.
Висновок: на думку автора позиція Верховного Суду не є актуальною для платіжних операцій, здійснених після 10 грудня 2020 року. Проте сама Податкова притримується іншої думки, оскільки є використання електронного платіжного засобу (ЕПЗ – картки), а отже є і обов’язок використання РРО. Саме тому обережному платнику слід зважати на цю позицію при здійсненні дистанційної торгівлі та розрахунків через платіжні системи.
Платежі через небанківські ПТКС (термінали самообслуговування).
З небанківськими переказами виникають розбіжності, оскільки в законодавстві відсутнє чітке визначення, що саме відноситься до сервісів переказу коштів. На думку НБУ до таких сервісів можна віднести сервіси банків (наприклад, LiqPay) та/або небанківських фінансових установ (Portmone, iPay, WayforPay, Easy Pay тощо), які мають ліцензію НБУ на переказ коштів без відкриття рахунків, що надають можливість споживачам здійснити оплату товарів (послуг), зокрема дистанційно.
Керуючись таким визначенням, всі небанківські ПТКС експлуатуються саме фінансовими установами і їх можна віднести до «сервісів», а відповідно перекази через них підпадають під дію пункту 14 ст. 9 Закону про РРО. Однак Податкова «переплутала Едіпа з Езопом» та говорить, що обов’язок використання РРО визначається в залежності від способу оплати та відповідно до рахунку, з якого зайшли кошти.
Висновок: на думку автора позиція Податкової в цій частині є неправомірною та дискримінаційною. До того ж на постачальника перекладено відповідальність за те, до якого терміналу пішов покупець: до банківського чи ні, що взагалі не відповідає принципу правової визначеності.
Платежі, здійснені за реквізитами картки отримувача (без використання картки платника).
Відповідно до визначень, наведених у статті 2 Закону про РРО саме поняття розрахункової операції вже передбачає під собою активну позицію з боку Продавця – «приймання». Так, постачальник може укласти договір на еквайринг, встановивши собі платіжний термінал, або ж забезпечити можливість сплати через Інтернет, чітко розуміючи, що в такому випадку він особисто, або через уповноважених ним осіб (у випадку інтернет-еквайрингу) здійснює приймання карток як платіжного інструмента, і хоча такі операції і є безготівковими, проте підпадають під визначення розрахункових.
Інша справа зі сплатою, якщо отримувач коштів не має договорів з платіжними системами чи банками, через які здійснюється оплата. У випадку, якщо продавцем надано рахунок на оплату з реквізитами рахунку (IBAN), то він не може контролювати як саме сплатить Покупець: чи через касу, чи через додаток, чи ПТКС (термінал). А отже безпосередньо під час платежу продавець не задіяний, і не «приймає» від покупця нічого, а такий розрахунок здійснений без його активної участі.
Що стосується сплати за реквізитами картки, то Податкова чітко трактує подібну операцію як таку, що потребує РРО, проте зважаючи на вищевикладене, автор дотримуюся думки, що така позиція є теж необґрунтованою.
30.12.2021р. Податкова служба опублікувала ще одне своє роз’яснення в якому зазначила, що в разі продажу товарів через службу доставки без здійснення передплати, сам продавець не зобов’язаний використовувати РРО, а такий обов’язок покладеться на службу доставки, що приймає платіж.
Отже, виникають логічні запитання чи захистить така позиція ФОПа скажімо якщо він отримає платіж за реквізитами через небанківську установу або з ним розрахуються карткою через відповідну фінансову компанію, наприклад Нової Пошти? Вся ця заплутаність створює додаткові підстави для корупції під час податкових перевірок, а отже і можемо чекати сплеску фактичних перевірок, результати яких будуть оскаржуватись в суді. Наразі залишається лише писати запити на індивідуальні податкові консультації (ІПК) та оскаржувати їх, сподіваючись на те, що хоча б судова практика якось систематизує цей безлад.
Бухгалтер 911 подчеркивает: содержание авторских материалов может не совпадать с политикой и точкой зрения редакции. Среди авторов материалов, которые публикуются, есть не только представители редакционной команды.
Информация, представленная в конкретной публикации, отражает позицию автора. Редакция не вмешивается в авторские материалы, не редактирует тексты и, следовательно, не несет ответственности за их содержание.
- Арина
- 13
- 2
- Арина
- 7
- 2