Фізична особа отримує консультаційні/юридичні послуги від нерезидента, як бути з ПДВ?

Нерідко пересічні громадяни замовляють у іноземних компаній консультаційні чи юридичні (в тому числі адвокатські) послуги, як правило, останні пов’язані з:

• придбанням/оформленням нерухомості за кордоном,
• консультуванням з питань спадкування, трудових правовідносин,
• відкриттям компаній, рахунків,
• оформленням посвідок на постійне/тимчасове проживання тощо.

Оплачуючи такі послуги іноземних компаній з власних рахунків в українських банківських установах.

Нещодавно ДФСУ опублікувала індивідуальну податкову консультацію (йдеться мова про лист від 25.03.2019 р. № 1243/У/99-99-15-03-02-14/ІПК), в якій прийшла до висновку, що у відповідності до положень пункту 208.2 ПКУ, отримувач послуг, в тому числі фізична особа, прирівнюється до платника податку на додану вартість та зобов’язана подати до контролюючого органу розрахунок податкових зобов’язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник ПДВ, які постачаються нерезидентом, та сплатити суму ПДВ до бюджету.

Подібна позиція фактично може призвести до численних штрафів та податкових повідомлень рішень донараховуючих зобов’язання з ПДВ, направлених на адресу пересічних громадян, які користувалися юридичними послугами іноземних адвокатів та юристів.

Однак, при детальному аналізі фіскальної позиції, остання виявляється досить суперечливою з огляду на системний аналіз статті 208 ПКУ.

Правові основни оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу ХХ ПКУ.

Згідно з підпунктами “а” і “б” пункту 185.1 ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 ПКУ розташоване на митній території України.

Під постачання послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Пунктами 186.2-186.4 ПКУ визначено категоріх послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг.

Пунктом 186.3 ПКУ, місцем постачання юридичних послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання.

Відповідно до п. 180.2 ПКУ, особою, відповідальною за нарахування та сплату податку на додану вартість до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.

Однак, варто звернути увагу, що Податковий кодекс не визначає податкових агентів для цілей ПДВ у разі постачання послуг нерезидентами на митній території України.

Порядок оподаткування послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України регулюється статтею 208 Податкового кодексу України.

Згідно п. 208.1 ПКУ, статтею 208 ПКУ встановлюються правила оподаткування в разі постачання особою-нерезидентом, яку не зареєстровано як платника податку, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, особі, яку зареєстровано як платника податку, чи будь-якій іншій юридичній особі-резиденту.

Таким чином, виходячи з фабули п. 208.1 ПКУ, особами, відповідальними за нарахування та сплату податку на додану вартість до бюджету можуть бути лише наступні категорії осіб:

• фізичні та юридичні особи, які зареєстровані у встановленому законом порядку у якості платників податку на додану вартість;
• будь-які інші юридичні особи-резиденти України.

Отже, діюче законодавство взагалі не розглядає фізичну особу, що не є суб’єктом господарювання, у якості особи, що може бути відповідальною за нарахування та сплату податку на додану вартість до бюджету у разі отримання юридичних послуг від нерезидента, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Більш того, в даному випадку платник податків не може набувати обов’язків по нарахуванню та сплаті ПДВ до бюджету на підставі п. 180.2 ПКУ, оскільки остання має лише загальний характер, на відміну від норми ст. 208 ПКУ, яка є спеціальною нормою права.

Сподіваємось, фіскальні органи не будуть користуватися позицією, викладеної в індивідуальній податковій консультації від 25.03.2019 р. № 1243/У/99-99-15-03-02-14/ІПК, оскільки це призведе до численних судових спорів, результат яких буде явно не на користь ДФС.

Артем Устюгов, провідний юрист податкової практики ЮК «MORIS GROUP»