Чи можна легалізувати у одноразовій декларації нежитлові будинки некомерційного призначення?

Об’єктами декларування зі збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування можуть бути нежитлові будинки некомерційного призначення, загальна площа яких перевищує 60 кв.м. та які розташовані на території України.

Разом з тим нагадуємо, що декларант самостійно приймає рішення щодо визначення активів, які будуть зазначені ним у одноразовій (спеціальній) добровільній декларації. Так, відповідно до пп. «б» п. 4 підрозділу 9⁴ розділу XX ПКУ об’єктом декларування може бути, зокрема, нерухоме майно (земельні ділянки, об’єкти житлової і нежитлової нерухомості) фізичної особи, що належить їй на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходиться (зареєстроване) на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації.

Водночас п. 10 підрозділу 9⁴ розділу ХХ ПКУ визначає склад та обсяг активів щодо яких не здійснюються нарахування та сплата збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування.

До  цього   виключного  переліку  відноситься,   зокрема,  нерухоме майно у вигляді об’єктів нежитлової нерухомості – нежитлові будинки некомерційного призначення та/або нежитлові будинки незавершеного будівництва некомерційного призначення, загальна площа яких не перевищує 60 кв.м., розташоване на території України, яке станом на дату завершення періоду одноразового (спеціального) добровільного декларування належало фізичній особі на праві власності (у тому числі спільної сумісної або спільної часткової власності), що підтверджується даними відповідних державних реєстрів (пп. «б» пп. 2 п. 10 підрозділу 9⁴ розділу ХХ ПКУ).

Визначення належності об’єкта нежитлової нерухомості (будівлі, незавершеного будівництва) до того чи іншого класу будівель за призначенням проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності.