О неоднозначном толковании законодательства при применении упрощенной системы налогообложения (налогообложения операции продажи основных фондов, право на применение упрощенной системы налогообложения)

   
   
   Державна фіскальна служба України на виконання звернень народного депутата щодо застосування спрощеної системи оподаткування та повідомляє.
   
   1. Згідно з п. 292.2 ст. 292 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) при продажу основних засобів юридичними особами – платниками єдиного податку третьої групи дохід визначається як сума коштів, отриманих від продажу таких основних засобів.
   
    Якщо основні засоби продані після їх використання протягом 12 календарних місяців з дня введення в експлуатацію, дохід визначається як різниця між сумою коштів, отриманою від продажу таких основних засобів, та їх залишковою балансовою вартістю, що склалася на день продажу.
    Пунктом 292.6 ст. 292 Кодексу визначено, що датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі.
   
    Відповідно до п.п. 296.1.3 п. 296.1 ст. 296 Кодексу юридичні особи –платники єдиного податку третьої групи використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень п.п. 44.2, 44.3 ст. 44 Кодексу.
   
    Сума залишкової балансової вартості на день продажу розраховується відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92.
   
    Таким чином, якщо при здійсненні операції з продажу основного засобу юридична особа – платник єдиного податку третьої групи у звітному періоді (кварталі) отримує частину договірної вартості проданого основного засобу, то до складу доходу такого платника включається фактично отримана сума коштів на дату її отримання, якщо основний засіб використовувався платником менше року. Якщо основний засіб використовувався платником більше року, то до складу доходу включається позитивна різниця між отриманою сумою (частиною договірної вартості) та добутком залишкової балансової вартості основного засобу і результатом ділення цієї частини на договірну вартість.
   
   2. Відповідно до п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом платника єдиного податку для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу.
   
   Платники єдиного податку першої – третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій) (п. 291.6 ст. 291 Кодексу).
   
   Згідно із частиною шостою підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Кодексу не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України «Про страхування», сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом III Кодексу.
   
   Пунктом 3 ст. 333 Господарського кодексу України встановлено, що фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями.
   
   Відповідно до ст.14 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3480 „Про цінні папери та фондовий ринок” вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
   
   Статтею 4 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2374 „Про обіг векселів в Україні” із змінами та доповненнями (далі – Закон № 2374) передбачено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги (крім фінансових векселів). Платіж за векселем здійснюється на території України тільки у безготівковій формі (ст. 6 Закону № 2374). Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.
   
   Таким чином, платники єдиного податку не можуть використовувати векселі в якості форми розрахунків.
   
   Суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність у сфері фінансового посередництва з використанням векселів, не можуть бути платниками єдиного податку.
   
   Відповідно до п. 291.6 ст. 291 Кодексу платники єдиного податку повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій).
   
   Відступлення права вимоги – операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації(п.п. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
   
   Згідно із ст. 512 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
   
   Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 ЦКУ).
   
   Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (ст. 520 ЦКУ).
   
   Враховуючи вищезазначене, укладення договору переуступки прав вимоги боргу юридичними особами – платниками єдиного податку третьої групи є механізмом розрахунку по правочину купівлі-продажу товарів (робіт, послуг) не у грошовій формі, а отже не дає права суб’єкту господарювання застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку і звітності.