Щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі тимчасової митної декларації (лист ДФС від 01.06.2017 р. № 443/6/99-95-42-03-15/ІПК)

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 01.06.2017 р. № 443/6/99-95-42-03-15/ІПК

Про податок на додану вартість

Державна фіскальна служба України розглянула лист про надання індивідуальної податкової консультації щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на підставі тимчасової митної декларації та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Згідно з п. 1 ст. 248 Митного кодексу України (далі - Митний кодекс) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідними для заповнення митної декларації у звичайному порядку, вона може подати органу доходів і зборів тимчасову митну декларацію на такі товари за умови, що вона містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов’язання про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації (п. 1 ст. 260 Митного кодексу).

У разі подання відповідно до ст. 260 Митного кодексу тимчасової митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до Митного кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за тимчасовою митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку (п. 1 ст. 261 Митного кодексу).

Таким чином, нормами та положеннями Митного кодексу тимчасова митна декларація не визнається як документ, подання якого завершує митне оформлення випуску товарів для вільного обігу на митній території України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Кодексу для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов’язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 Кодексу, яким визначено, що датою виникнення податкових зобов’язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Пунктом 201.12 ст. 201 Кодексу визначено, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Крім того, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Кодексу.

Таким чином, при здійсненні операцій із ввезення товарів на митну територію України формування податкового кредиту з ПДВ на підставі тимчасових митних декларацій не відбувається, а здійснюється лише за умови наявності належним чином оформленої митної декларації.

При цьому повідомляємо, що зазначена вище відповідь наявна в розділі "Запитання - відповіді з Бази знань" Загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу (далі - ЗІР), а наведена у листі відповідь має статус "Не чинна".

Робота ЗІР направлена на забезпечення суспільства своєчасною, достовірною і повною довідковою інформацією, що містить загальну позицію ДФС із застосування норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотримання якого покладено на ДФС, без врахування особливостей конкретного платника податків та специфіки конкретних ситуацій.