Щодо коригування фінансового результату до оподаткування на суму списаної дебіторської заборгованості в розмірі 99 % суми боргу за результатами підписання мирової угоди з боржником (лист Офісу ВПП ДФС від 26.01.2018 р. № 299/ІПК/28-10-01-03-11)
ОФІС ВЕЛИКИХ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
від 26.01.2018 р. № 299/ІПК/28-10-01-03-11
Офіс великих платників податків державної податкової служби розглянув лист щодо коригування фінансового результату до оподаткування на суму списаної дебіторської заборгованості в розмірі 99 відсотків суми боргу за результатами підписання мирової угоди з боржником.
Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.
Статтею 139 Кодексу визначено порядок коригування фінансового результату до оподаткування на різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), у т. ч. резервів сумнівних боргів.
Відповідно до пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується:
на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;
на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів.
Відповідно до пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується:
на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;
на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Зокрема, безнадійною заборгованістю є заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією (пп. "з" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343) банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Банкрут - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом (п. 1 ст. 37 Закону N 2343).
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, регулюються Законом України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон N 755).
Згідно з положеннями ст. 33 Закону N 755 юридична особа припиняється в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням державного органу, прийнятим у випадках, передбачених законом.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Таким чином, достатньою умовою для визнання заборгованості безнадійною відповідно до вимог пп. "з" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу є наявність постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом, прийнятої у судовому засіданні за участі сторін, або припинення юридичної особи, що підтверджується записом у Єдиному державному реєстрі про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Відповідно до п. 1 ст. 77 Закону N 2343 під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами.
З прийняттям рішення про укладення мирової угоди припиняється дія процедур розпорядження майном боржника, санації та ліквідації (п. 8 ст. 77 Закону N 2343).
Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про закриття провадження у справі про банкрутство (п. 1 ст. 79 Закону N 2343).
Крім того, відповідно до пунктів 6 - 7 ст. 81 Закону N 2343 факт затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.
Господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, якщо затверджено мирову угоду в порядку, передбаченому Законом N 2343 (пп. 5 п. 1 ст. 83 Закону N 2343).
Таким чином, на підставі ухвали господарського суду, якою затверджено мирову угоду, платник розраховує суму додаткового податкового зобов'язання щодо сплати заборгованості, яка підлягає погашенню. Фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму списаної за мировою угодою дебіторської заборгованості. При цьому зменшення фінансового результату на суму такої дебіторської заборгованості не здійснюється.
Разом з тим наголошуємо, що будь-які висновки щодо оподаткування конкретних операцій платників податків можуть надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.
Пунктом 44.2 ст. 44 Кодексу передбачено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996).
Відповідно до п. 10 П(С)БО 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року N 87, активом визнаються ресурси, які достовірно можуть бути оцінені та від використання яких очікується отримання економічних вигод.
Відповідно до п. 5 П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року N 237, дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.
Визнання доходом суми зобов'язання, яке не підлягає погашенню, врегульовано п. 15 П(С)БО 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року N 290.
Пунктом 5 П(С)БО 11 "Зобов'язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 N 20, встановлено: якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
Отже, операції зі списання боргу впливають на формування об'єкта до оподаткування.
Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону N 996).
Тобто, з питань відображення в бухгалтерському обліку операції зі списання за мировою угодою дебіторської заборгованості, та впливу такої операцій на фінансовий результат до оподаткування, доцільно звернутися до Міністерства фінансів України.
Згідно з пунктом 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
