Щодо можливості постачання (продажу) дебіторської грошової заборгованості, що виникла у зв'язку із невідшкодованою сумою податку з Держбюджету (лист ДФС від 08.11.2018 р. № 4746/6/99-99-15-03-02-15/ІПК)
ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
від 08.11.2018 р. № 4746/6/99-99-15-03-02-15/ІПК
Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо можливості постачання (продажу) дебіторської грошової заборгованості, що виникла у зв'язку із невідшкодованою сумою податку з Державного бюджету України, та, керуючись статтею 52 розділу II Податкового кодексу України (далі - ПКУ), повідомляє.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ. Зокрема, ПКУ визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 розділу I ПКУ).
Водночас ПКУ не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343), з банків, на які поширюються норми Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (пункт 1.3 статті 1 розділу I ПКУ).
Відповідно до пунктів 5.1 і 5.2 статті 5 розділу I ПКУ поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 розділу I ПКУ. При цьому у разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ.
Згідно з пунктом 7.3 статті 7 розділу I ПКУ будь-які питання щодо оподаткування регулюються ПКУ і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до ПКУ, та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Отже, будь-які питання нарахування та сплати податків і зборів платниками податків, у тому числі, що перебувають у стадії ліквідаційної процедури у зв'язку із визнанням платника податків банкрутом згідно з рішенням судового органу (крім питань погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом N 2343), регулюються виключно ПКУ та не можуть здійснюватись у будь-який інший спосіб, ніж визначений ПКУ.
При цьому ПКУ не передбачено будь-яких виключень щодо нарахування та сплати податків і зборів для платників податків, що перебувають у стадії ліквідаційної процедури у зв'язку із визнанням їх банкрутами згідно з рішеннями судового органу.
Пунктом 36.1 статті 36 розділу I ПКУ визначено, що у платника податку виникає обов'язок обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені ПКУ, законами з питань митної справи, який визначається як податковий обов'язок такого платника.
Правові основи оподаткування ПДВ, у тому числі порядок нарахування, сплати та відшкодування сум податку з Державного бюджету України, встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.
Відповідно до підпункту "б" пункту 200.4 статті 200 розділу V ПКУ при від'ємному значенні суми податку, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 розділу V ПКУ, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 розділу V ПКУ на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
При цьому пунктами 200.7 і 200.10 статті 200 розділу V ПКУ визначено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації з ПДВ.
Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до статті 200 розділу V ПКУ та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 статті 200 розділу V ПКУ, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до ПКУ.
У разі якщо за результатами останнього податкового періоду особа має право на отримання бюджетного відшкодування, таке відшкодування надається протягом строків, визначених цим розділом, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату отримання такого бюджетного відшкодування, чи ні (пункт 184.9 статті 184 розділу V ПКУ).
Згідно з інформаційними базами даних, станом на 31.10.2018, особа не перебуває у статусі зареєстрованого платника ПДВ.
Враховуючи викладене, право на отримання відшкодування сум податку з Державного бюджету України має виключно та особа, яка задекларувала таку суму у податковій декларації з ПДВ та подала до контролюючого органу відповідну заяву про повернення суми бюджетного відшкодування. При цьому нормами ПКУ не передбачено можливості відшкодування сум податку з Державного бюджету України іншим особам, у яких згідно з чинним законодавством право на відшкодування сум податку з бюджету відсутнє.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 розділу II ПКУ).
