Щодо порядку оподаткування операцій з надання нежитлового майна у користування за договором позички (лист ДФС від 06.11.2017 р. № 2531/Г/99-99-13-01-03-14/ІПК)

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 06.11.2017 р. № 2531/Г/99-99-13-01-03-14/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України, розглянула звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо порядку оподаткування операцій з надання нежитлового майна у користування за договором позички та повідомляє.

Основним законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, є Податковий кодекс України (далі - Кодекс).

Зазначаємо, що п. 52.1 ст. 52 Кодексу визначено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства (п. 52.1 ст. 52 Кодексу). Крім того, відповідно до п. 52.3 ст. 52 Кодексу передбачено надання індивідуальної податкової консультації виходячи з фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків.

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно зі ст. 827 ЦКУ за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Відповідно до ч. 3 ст. 827 ЦКУ до договору позички застосовуються положення глави 58 ЦКУ, яка містить загальні положення про найм (оренду). Слід зазначити, що ст. 761 глави 58 ЦКУ передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до ст. 793 ЦКУ (ст. 828 ЦКУ).

При цьому ст. 793 ЦКУ передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Слід зазначити, що зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ст. 203 ЦКУ). Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону встановлені параграфом 2 глави 16 ЦКУ.

Крім того, Законом України від 24 червня 2004 року N 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон N 1875) визначено, що споживач (фізична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу) зобов'язаний, зокрема укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово- комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (ст. 20 Закону N 1875).

При цьому плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 32 Закону N 1875).

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом (ст. 1 Кодексу).

Відповідно до пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування фізичної особи- резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Доходи, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу.

Крім того, доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (пп. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Водночас перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу передбачено ст. 165 Кодексу.

Згідно з пп. 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX Кодексу звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.

Враховуючи викладене, договір позички нежитлового майна є правочином, що може покладати на його сторони (позичкодавця та користувача) взаємні зобов'язання, тому в розумінні Кодексу податковий обов’язок зі сплати податкових зобов’язань може виникнути як у позичкодавця так і у користувача, в залежності від прав та обов’язків, які фактично виникають у таких осіб на підставі цього договору.

Якщо в подальшому зазначене майно передається у користування третім особам, то виникають договірні відносини між новим позичкодавцем та користувачем, які для отримання індивідуальної податкової консультації мають звернутися безпосередньо до контролюючого органу.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.