Отключить рекламу

Підпишіться!


Бухгалтер 911, лютий, 2015/№7
Друкувати

Порція мобілізаційних «покращень» для роботодавця

експерт з питань оплати праці Ушакова Лілія та податковий експерт Савченко Олена
8 лютого 2015 року набув чинності Закон № 116*. Чим цей Закон цікавий для роботодавця? Черговими доповненнями до ст. 119 КЗпП, що встановлює гарантії для мобілізованих працівників. Крім того, порцію новин отримали мобілізовані підприємці-роботодавці. Заінтриговані? Тоді починаємо.
мобілізація/
призов
працівників

* Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15.01.2015 р. № 116-VIII.

Служить працівник: звільняти не можна залишити

Кого сьогодні здивуєш «кострубатими» змінами до законів? Напевно, уже нікого. Керуючись добрими намірами, законотворці чомусь лінуються прочитати весь нормативно-правовий акт, який планується удосконалити. У результаті ми маємо норми одного й того самого закону, які «не дуже товаришують» один з одним. Але про все по черзі.

Завдяки доповненням, унесеним Законом № 116 до ч. 3 ст. 119 КЗпП, роботодавці зобов’язані зберігати місце роботи, посаду та середній заробіток не лише за працівниками, призваними на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а й за тими з них, хто поступив на військову службу за контрактом у разі:

— виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці. Що це за кризова ситуація і який орган уповноважений її оголошувати, остаточно невідомо;

— оголошення рішення про проведення мобілізації (із цього приводу див. Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 р. № 15/2015);

— введення військового стану.

Протягом якого періоду зберігати місце роботи, посаду та виплачувати середній заробіток? Як і раніше, з початку проходження військової служби і до (тут нардепи також уточнили) закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року.

Водночас відкритим залишається питання, протягом якого строку працівник має повернутися на робоче місце. Формально відразу після демобілізації або закінчення особливого періоду, якщо, звичайно, не було поважних причин нез'явлення на роботі.

Виходить, якщо працівник прийняв рішення служити за контрактом не в період мобілізації, кризової ситуації або військового стану, то на нього нові положення ч. 3 ст. 119 КЗпП не поширюються (тобто він підлягає звільненню).

Зауважте, у ч. 3 ст. 119 КЗпП досі зазначено, що середній заробіток мобілізованому працівнику, а тепер і працівнику-контрактнику повинен компенсуватися за рахунок коштів Держбюджету України. На практиці витрати роботодавцю  не компенсують через відсутність кабмінівського порядку. Хотілося б вірити, що обіцянки на папері усе ж таки втіляться в життя.

Ще одна новина — поява у ст. 119 КЗпП нової ч. 4. Її положення можуть стати просто убивчими для роботодавців, мобілізовані працівники яких, що підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, вирішать продовжити військову службу за контрактом. Увага! За такими працівниками їх роботодавець зобов’язаний зберегти місце роботи (посаду) і середній заробіток на підприємстві більше ніж на один рік. Причому тут є цікаві три моменти.

Перший — законодавець не визначив чітко період, протягом якого слід зберігати середній заробіток за контрактником. Адже контракт може бути переукладений. А з положень норми не випливає, що зберігаємо місце роботи та середній заробіток лише в період військової служби за першим контрактом.

Другий — незрозуміло, як і в який строк працівник повинен повідомити роботодавця про своє бажання продовжувати службу за контрактом.

Третій — не менш сумний, ніж два попередні. У ч. 4 ст. 119 КЗпП немає згадки про те, що середній заробіток працівника, який служить за контрактом, компенсуватиметься з бюджету.

На закінчення вирішили, як мовиться, «добити вас танцем». Наведені тут доповнення до «гарантійної» ст. 119 КЗпП не узгоджуються з положеннями «звільнюючого» п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП установлено, що підставою для розірвання трудового договору є «призов або вступ працівника чи власника — фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року».

Якщо керуватися п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП, то за ситуації, коли строк призову під час мобілізації конкретного працівника перевищить один рік, першого ж дня другого року служби його слід звільнити. Однак в окремих ситуаціях ст. 119 КЗпП нам забороняє це робити. Хто переможе у «протистоянні» норм? Тут потрібно чекати або на зміни п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП, або на думку компетентних органів. На наш погляд, поки звільняти можна лише тих, хто прийняв рішення служити за контрактом не в період мобілізації, кризової ситуації, що загрожує нацбезпеці, або військового стану. Додатковий аргумент — ці зміни продублювали і в Законі № 2232*.

* Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92 р. № 2232-XII.

Побідкавшись над «покращеннями» у КЗпП, переходимо до приємностей для підприємців.

Служить підприємець

Ви — підприємець і:

— призвані на строкову військову службу;

— призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;

— прийняті на військову службу за контрактом, у період кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення військового стану?

Тоді майте на увазі: ваша державна реєстрація як підприємця не буде припинена до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про вашу демобілізацію. У принципі це і так зрозуміло, адже Закон № 755* не містить підстав для «військового» анулювання держреєстрації.

* Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV.

Рухаємося далі. Тепер у ч. 3. ст. 39 Закону № 2232 з’явилася норма, з якої випливає: якщо підприємець у період мобілізації не провадить діяльність, то йому не нараховують податки та збори. З цією нормою, на наш погляд, є певні проблеми.

У п. 25 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ вже міститься звільнення від сплати ПДФО та ЄП, а також звільнення від подання звітності з цих податків (щоправда, лише стосовно мобілізованих ФОП, а не контрактників). Звільнення стосується всіх ФОП — з найманими працівниками і без.

Закон про ЄСВ уже містить норму, що звільняє від сплати ЄСВ і подання звітності мобілізованих ФОП, які не мають найманих працівників (ч. 2 ст. 6 Закону № 2464**).

Це саме стосується і підстав для такої несплати (адже в згаданих вище положеннях ПКУ і Закону № 2464 таке послаблення не стосувалося службовців за контрактом).

** Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI.

На перший погляд може здаватися, що нова норма (ч. 3. ст. 39 Закону № 2232) розширює список податків (зборів), які можна не сплачувати. До ПДФО та ЄП додаються ПДВ, акциз тощо.

Однак майте на увазі: ці зміни не включили до ПКУ, а тому, суворо кажучи, можна вважати, що «звільняюча» норма Закону № 116 є всього лише формальністю. Адже не секрет, що зміна правил, передбачених ПКУ, може здійснюватися лише шляхом внесення змін до самого ПКУ (п. 2.1 ПКУ). До речі, такі самі правила передбачені і у сфері ЄСВ.

Звільнення від податків діє не автоматично. Згідно з п. 25 підрозділу 10 Перехідних положень ПКУ підставою для звільнення будуть заява в довільній формі) і копія військового квитка або іншого документа, де є дані про його призов під час мобілізації на особливий період, які потрібно подати за місцем податкової реєстрації протягом 10 днів після демобілізації.

Отже, виходить: формально Закон № 116 не звільняє мобілізованих ФОП від сплати решти податків і зборів. Для вирішення питання щодо звільнення від податків потрібно орієнтуватися лише на ПКУ, а в частини ЄСВ — Закон № 2464. Таким чином, звільнення мобілізованих ФОП можливе лише в частині ПДФО (за себе) та ЄП. У частині ЄСВ звільнення діє, як ми вже сказали, якщо ФОП не використовує працю найманих працівників.

Якщо ж такий ФОП використовував працю найманих працівників, то на час своєї служби він має право уповноважити іншу особу виплачувати таким працівникам зарплату. Але тоді така уповноважена особа зобов’язана за нього утримувати з таких виплат ПДФО, нараховувати «зверху» і «знизу» ЄСВ (див. п. 25 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ, пп. 1 — 6, 10 і 12 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464).

Для того, чтоб распечатать текст необходимо авторизоваться или зарегистрироваться