Заправляємо авто працівника: чи є ця операція реалізацією палива?

Відповідь на це запитання залежить від того, чи є у вас підтвердження, що автомобіль працівника дійсно використовувався для потреб підприємства. Адже якщо автомобіль працівника використовувався в службових цілях, то придбане паливо (неважливо, самим підприємством чи працівником з подальшою компенсацією*) вважається використаним підприємством. А отже, тут немає жодної реалізації палива.

* Тут важливо не вскочити в іншу халепу — з ПДФО/ВЗ. Деталі знайдете в статті «Кредитовий підзвіт: боротьба триває!» (журнал «Бухгалтер 911», 2018, № 32).

Інша річ, якщо підтвердження того, що автомобіль працівника використовувався для потреб підприємства, немає. У такому разі паливо, яким ви заправили автомобіль працівника, вважається невикористаним підприємством і, по суті, є подарованим працівникові. Податківці цілком можуть розцінювати цю операцію як реалізацію палива.

Причому якщо немає доказу використання автомобіля в службових цілях, то і за ситуації, коли працівник сам заправив автомобіль, а ви йому відшкодовуєте вартість палива за чеком, є ризик, що податківці можуть і тут побачити операцію реалізацію палива. Адже затвердивши авансовий звіт, ви, по суті, «визнали» придбання палива для підприємства, а фактично підприємством воно використане у своїй діяльності не було — воно використане фізособою (працівником). Хоча, на наш погляд, у цій ситуації правильніше говорити лише про фінансування особистих потреб працівника.

У зв’язку з цим головне запитання — а як доводити, що особистий автомобіль працівника використовувався для потреб підприємства? Раніше податківці визнавали факт використання автомобіля працівника в службових цілях, тільки якщо підприємством був укладений з працівником (фізособою) договір оренди автомобіля або договір позички.

Але ці варіанти не завжди можуть бути прийнятними.

Той же договір оренди автомобіля з фізособою потребує нотаріального посвідчення (ст. 799 ЦКУ), причому незалежно від того, на який строк він укладений.

Водночас нотаріально посвідчувати договір позички автомобіля (що є наземним самохідним транспортним засобом, для яких у п. 4 ст. 828 ЦКУ зроблений виняток), якщо позичкодавцем є фізособа, не потрібно. Тому є сенс укладати з працівником замість договору оренди автомобіля саме договір позички. Договір позички передбачає передачу майна в безоплатне користування. При цьому користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними (ч. 2 ст. 827 ЦКУ).

Але! На наш погляд, для того, щоб довести, що автомобіль працівника дійсно використовувався в службових цілях — не обов’язкова наявність договору оренди або позички автомобіля. Причому такої ж думки дотримується і ВАСУ.

Так, у суді розглядалася справа, коли підприємством використовувалися автомобілі працівників у службових цілях, але не були укладені договори оренди автомобілів. На цій підставі податківці не хотіли визнавати використаним для потреб підприємства паливо, яким заправлялися автомобілі працівників. Проте суд не погодився з думкою фіскалів. Для суду виявилися достатніми підтвердженнями того, що паливо, яким заправлялися автомобілі працівника, використовувалося для потреб підприємства:

— наявність подорожніх листів службового автомобіля (у яких, очевидно, зазначався маршрут руху автомобіля);

— наявність у договорах, укладених з працівниками підприємства, положення про те, що вони використовують свої легкові автомобілі для службових поїздок.

Не знаємо, чи вплинуло на податківців наведене вище рішення ВАСУ, але в останніх роз’ясненнях податківці вже не такі категоричні у своїх висновках. Так, наприклад, в ІПК від 08.12.2017 р. № 2912/6/99-99-15-01-01-15/ІПК, відповідаючи на запитання про оподаткування вартості палива, яке придбавалося для заправки автомобіля працівника, що використовується в службових цілях, вони вказали на те, що «з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства необхідно детальне вивчення документів (матеріалів), які стосуються порушеного питання».

На нашу думку, якщо в підприємства будуть докази, що автомобіль працівника використовувався для службових цілей (подорожні листи із зазначенням маршруту, наказ директора, що працівник виконуватиме службове завдання на власному автомобілі тощо), то тоді цілком можна обійтися і без договорів оренди/позички автомобіля. І паливо, використане для таких поїздок, вважатиметься використаним для потреб підприємства.

А якщо поїздка пов’язана зі службовими цілями, але витрата палива вийшла «за норми»? Якщо в підприємства є договір оренди або позички автомобіля, то поки автомобіль перебуває в користуванні підприємства, все витрачене автомобілем паливо вважається використаним у діяльності підприємства. Так, усе, що вище за норми, визнаватиметься негосподарським використанням і вимагатиме нарахування «компенсуючих» податкових зобов’язань за п. 198.5 ПКУ (як негосподарське використання). Але тут однозначно не буде операції реалізації пального.

А ось за ситуації, коли договору позички або оренди немає, але в підприємства є докази, що особистий автомобіль використовувався в службових цілях, то ситуація з «перевитратою» палива не така однозначна.