Суди про виправлення ПДВ‑помилок
Обмеження на подання УР. Нагадаємо: УР подавати можна не завжди. Згідно з п. 50.2 ПКУ платник не має права подавати УР під час проведення документальних планових та позапланових перевірок. Ця заборона стосується УР до раніше поданих платником декларацій за будь-який звітний (податковий) період, що перевіряється, з відповідного податку та збору.
На практиці податківці схильні трактувати цю заборону дуже широко. Як свідчить проаналізована судова практика, часто п. 50.2 ПКУ стає формальною підставою не приймати подані платником УР у найрізноманітніших ситуаціях. Так про що ж насправді говорить зазначена норма?
Верховний Суд наголошує: п. 50.2 ПКУ обмежує право платника на подання УР лише під час проведення документальних (п.п. 75.1.2 ПКУ) планових та позапланових перевірок і лише до декларацій з того податку, який перевіряється. Тобто якщо потрібно подати УР до декларації з ПДВ, це можна зробити навіть під час документальної перевірки, якщо об’єктом перевірки НЕ є ПДВ.
Крім того, обмеження, встановлене п. 50.2 ПКУ, не стосується камеральних перевірок (п.п. 75.1.1 ПКУ).
Також п. 50.2 ПКУ не поширюється на випадки, коли УР до декларації з податку і за період, охоплений перевіркою, поданий уже після перевірки. Зокрема, у постанові ВС від 21.08.2019 р. у справі № 805/4187/16-а судовий спір стосувався саме такої ситуації. Після закінчення перевірки платник почав процедуру адміністративного оскарження її висновків (згідно з п. 86.7 ПКУ) й одночасно подав УР. Податківці відмовлялися прийняти цей УР, посилаючись на п. 50.2 ПКУ. Верховний Суд став на бік платника і зазначив, що п. 50.2 ПКУ обмежує право подавати УР лише на час документальної перевірки (яка завершується датою складання акта), але не позбавляє платника права зробити це вже після її завершення.
Зміна напряму від’ємного значення. Згідно з п. 200.4 ПКУ від’ємне значення об’єкта оподаткування ПДВ (за відсутності податкового боргу з ПДВ): або підлягає відшкодуванню «живими» грошима, або зараховується до складу податкового кредиту наступних звітних періодів. Для цього в декларації передбачено відповідно рядки 20.2.1 та 20.3.
Припустимо, що вимоги, встановлені п.п. «б» п. 200.4 ПКУ для того, щоб отримати бюджетне відшкодування «живими» грошима, дотримано. Тому платник має право розподіляти своє від’ємне значення між рядками 20.2.1 та 20.3 як йому заманеться. Але чи може він змінити своє рішення за допомогою УР? Тобто вже після того, як минув граничний строк подання декларації.
Податківці в ЗІР 101.25 з посиланням на п. 5 розд. IV Порядку № 21 допускають зміну за допомогою УР напряму узгодженого бюджетного відшкодування (тобто перекидання в межах рядка 20.2), проте відкидають можливість за допомогою УР перенести суми такого відшкодування до рядка 20.3 (податковий кредит майбутніх періодів).
Також податківці не бачать підстав для УР й у тому випадку, коли платник, навпаки, хоче в УР заявити до відшкодування від’ємне значення, зазначене в рядку 20.3 (див. іншу консультацію із ЗІР 101.25).
Верховний Суд відкидає аргументи податківців і зазначає, що право на подання УР обмежено лише: (1) строком давності (ст. 102 ПКУ); (2) на час проведення документальних перевірок (п. 50.2 ПКУ). При цьому норми ПКУ не передбачають обмежень щодо виправлення помилок у будь-якому рядку декларації (див. постанову ВС від 15.08.2019 р. у справі № 810/3640/15).
УР після ПДВ-розреєстрації. Припустимо, що ПДВ-реєстрація платника анульована. Чи може він після цього подавати УР до періодів, коли він був платником ПДВ? Податківці в ЗІР 101.03 категорично відкидають таке право колишнього платника ПДВ.
А що із цього приводу говорить судова практика? Схоже, Верховний Суд також погоджується із тим, що особа, виключена з Реєстру платників ПДВ, не має права уточнювати ПДВ-звітність. Принаймні в постанові ВС від 23.10.2018 р. у справі № 817/2499/14 проти цього висновку податківців суд не заперечує.
Крім того, у цій же постанові Верховний Суд підтверджує ще один висновок податківців. А саме: якщо в останньому ПДВ-періоді в платника є від’ємне значення, яке зараховується до складу податкового кредиту наступних періодів (рядок 21 декларації), то після ПДВ-розреєстрації таке від’ємне значення просто «згорає».
Саме так, як і говорили податківці раніше (ЗІР 101.25, втратила чинність 01.01.2017 р.). Адже право на повернення після ПДВ-розреєстрації може виникати тільки щодо від’ємного значення, яке заявлене до відшкодування (п. 184.9 ПКУ).
З іншим же від’ємним значенням колишньому ПДВшнику доведеться попрощатися, адже воно переноситься в наступні ПДВ-періоди, яких уже ніколи не буде.
У вищезгаданій постанові розглядається ситуація, коли платник мав право на бюджетне відшкодування за від’ємним значенням, проте не скористався ним. За таких обставин після ПДВ-розреєстрації особа вже не змогла подати УР і заявити бюджетне відшкодування. Тому таке від’ємне значення перетворилося на безповоротну фінансову допомогу для бюджету.
Щоправда, тут є одне «але». Існує чимало випадків, коли податківці виносять рішення про ПДВ-розреєстрацію заднім числом. Наприклад, Другий апеляційний суд у постанові від 18.07.2019 р. у справі № 480/300/19 зіткнувся з такою ситуацією. Рішення про ПДВ-розреєстрацію було датоване 30.11.2018 р., а відправлено платникові (і потрапило до бази ДФС) 10.12.2018 р. Цього ж дня, 10.12.2018 р., платник подав УР. За таких обставин суд засумнівався, що станом на 30.11.2018 р. рішення про ПДВ-розреєстрацію взагалі існувало, і визнав право платника подати УР пізніше, ніж формальна дата ПДВ-розреєстрації.
Блоги 
