Висновки судів щодо наслідків перевірки у разі втрати платником документів

Серед численної кількості справ стосовно оскарження ППР значне місце також займають справи, в яких обставини справи полягають у проведенні перевірки податковим органом у разі втрати платником документів.

Нормами Податкового кодексу України (далі – ПКУ) врегульовано порядок повідомлення податкового органу платником про втрату ним первинних та інших документів, пов’язаних із здійсненням господарських операцій.

Пропонуємо аналіз висновків судових рішень у справі № 826/3304/17, яка відноситься до зазначеної категорії справ.

Суд 1-ої інстанції відмовляючи платнику в задоволенні позову про оскарження ППР вказав наступне.

Після отримання наказу про проведення перевірки платником було повідомлено податковий орган про втрату документів.

Однак, незважаючи на це податковий орган звернувся із запитом надати первинні документи за період, що підлягає перевірці.

Платником під час проведення перевірки не було надано витребуваних на запит податкового органу документів у зв'язку із їх втратою.

Суд 1-ої інстанції зробив висновок про відсутність у платника доказів, якими було б підтверджено поважність причин ненадання до перевірки документів, що пов’язані із предметом перевірки, а тому вказані документи вважаються такими, що були відсутні у платника на час складення податкової звітності.

При цьому, доводи платника про втрату документів та про надання їх податковому органу разом із запереченням на акт перевірки не були прийняті судом до уваги, оскільки на думку суду цей факт не підтверджуються будь-якими доказами.

Також, суд 1-ої інстанції зробив висновок, що платник не надав суду доказів, які б підтверджували втрату ним будь-яких документів; факт звернення до податкового органу про втрату документів, а також відсутність можливості відновити протягом встановленого ПК України строку документи та надати до їх перевірки.

Апеляційний суд в цілому погодився із висновками суду 1-ої інстанції, а також у власному рішенні зазначив, що платником до суду 1-ої інстанції не було надано окрім доказів, які б підтверджували поважність причин ненадання ним до перевірки документів, пов'язаних із предметом перевірки також доказів щодо повідомлення про вказані події правоохоронних органів та переліку відсутніх документів, доказів розслідування підприємством причин їх втрати або знищення.

Водночас, у судовому рішенні Апеляційного суду вказано, що під час розгляду справи в апеляційному суді апелянт повідомив, що документи платника, що підтверджують формування витрат та податкового кредиту не відновлено.

Крім того, Апеляційний суд відзначив, що часткове надання копій первинних документів податковому органу не підтверджує всі понесені платником витрати за перевірений період. У зв’язку з цим, Апеляційний суд залишив рішення суду 1-ої інстанції без змін, а скаргу платника – без задоволення.

Касаційний суд за результатами розгляду цієї справи скасував рішення суду 1-ої інстанції і апеляційного суду, а справу направив на новий розгляд до суду 1-ої інстанції.

Рішення Касаційного суду мотивовано тим, що позовні вимоги і вимоги касаційної скарги платника щодо оскарження прийнятих ППР були обґрунтовані, зокрема безпідставним неврахуванням податковим органом відновлених платником документів, які були надані цьому органу разом із запереченнями на акт перевірки.

При цьому Касаційний суд відзначив, що суди попередніх інстанцій залишили вказаний факт і доводи платника поза увагою. Касаційний суд звертає увагу на необхідність дослідження судами попередніх інстанцій усіх обставин стосовно направлення платником до податкового органу первинних документів при поданні заперечень на акт перевірки, а саме:  

• щодо дотримання платником встановленого строку для відновлення документів та подання їх до цього органу;
• щодо підстав для врахування або не врахування податковим органом таких документів, які були надані платником до прийняття оскаржуваних ППР;
• щодо безпосереднього аналізу наданих до заперечень на акт перевірки відновлених документів;
• щодо пов’язаності відновлених документів з проведеними господарськими операціями платника за період, що підлягав перевірці;
• щодо достатності наданих платником відновлених документів для підтвердження проведених господарських операцій;
• щодо наявності в цих документах всіх необхідних реквізитів та належного оформлення ними проведених господарських операцій;
• щодо призначення комісії для встановлення переліку втрачених документів та розслідування причин їх втрати або знищення, а також щодо залучення до роботи відповідної комісії слідчих органів або органів охорони і державного пожежного нагляду або інших компетентних органів і щодо належного документального оформлення результатів роботи комісії шляхом складання відповідного акту та його направлення податковому органу разом із повідомленням про втрату.

Касаційний суд зазначив, що всі перелічені обставини мають вплив на результати розгляду та вирішення справи.

З огляду на вище викладене та враховуючи зміст норм ПКУ щодо повідомлення податкового органу платником про втрату ним первинних та інших документів, пов’язаних із здійсненням господарських операцій, рекомендуємо платникам як слід подбати про забезпечення належної доказової бази стосовно підтвердження факту втрати документів з урахуванням причини, що зумовили їх втрату, що в подальшому знадобиться при відстоюванні власних доводів при оскарженні ППР в адміністративному або судовому порядку.

Олег Нікітін, керівник судово - правового департаменту юридичного об'єднання ID Legal Group.