ПДВ та кримінально-правова кваліфікація пов’язаних із ним діянь

Важко помилитись стверджуючи про те, що податки та все, що з ними пов’язано, мають неабиякий інтерес, як  для пересічних громадян так і для представників бізнес-середовища. Тому раз по раз у них виникають практичні питання щодо обов’язку сплачувати податки та можливої відповідальності за його порушення.

Цього разу в практиці нашого об’єднання виникла необхідність розбиратись з питанням про те, чи будь-які дії стосовно ПДВ, щодо яких у контролюючих органів виникнуть сумніви стосовно їх законності, підпадають під дію ст. 212 КК України?

Відповідаємо.

Не станемо зупинятись на неодноразово вже розкритих аспектах розповсюдження дії ст. 212 КК України лише на умисні діяння, які призвели до фактичного ненадходження до бюджетів сум податків, передбачених системою оподаткування. При цьому, на теперішній час ці суми не можуть бути меншими за 3’153’000 грн.

Це стосується всіх податків та зборів, а питання ставилося саме про ПДВ.

Податок на додану вартість має дві «іпостасі»: податкове зобов’язання та податковий кредит, а майновий інтерес являє собою різниця між першим та другим.

В залежності від результатів діяльності платника ПДВ (нас цікавить їх податковий аспект) така різниця може бути або позитивною чи – суто теоретично – дорівнювати нулю, або мати від’ємне значення.

Позитивне значення різниці визначає розмір суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, а от від’ємна, в залежності від наявності податкового боргу, - може бути або врахована при зменшенні розміру такого боргу, або відшкодована платнику з державного бюджету.

Тобто, незаконні дії можуть призвести до двох ситуацій: або платник не доплатить до бюджету внаслідок безпідставного зменшення його зобов’язань, або збільшить розмір своїх грошових активів через отримання такого ж безпідставного відшкодування.

На цьому моменті знову слід поглянути обов’язкову ознаку складу злочину, передбаченого ст. 212 КК України: фактичне ненадходження сум податку до бюджету.

Отже, незважаючи на те, що будь-які незаконні дії щодо нарахування та сплати податків одночасно призводять до фінансової вигоди платника ПДВ і до такого ж характеру втрат бюджету, статтею 212 КК України охоплюються лише ті випадки, коли бюджет так ніколи і не отримував того, на що «мав право». У випадку з ПДВ таке відбувається в разі безпідставного зменшення позитивного розміру різниці між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом або в разі зарахування від’ємної різниці у погашення податкового боргу.

Безпідставне отримання відшкодування ПДВ з бюджету статтею 212 КК України в жодному випадку не охоплюється, оскільки, вочевидь, у цій ситуації йдеться не про ненадходження, а про відрахування з бюджету при тому, що вектор бюджетних втрат ст.212 КК України визначається чітко та однозначно.

Виникає логічне запитання: оскільки такий вид незаконних дій із ПДВ не підпадає під дію «профільної» статті, то може такі дії взагалі не є злочином?

Відповідаючи на це питання, повинні засмутити тих, хто розраховував на позитивну відповідь: хоча ці дії ніяк не можуть утворити складу злочину, передбаченого будь-якою частиною ст. 212 КК України, вони з легкістю можуть становити склад злочину, передбаченого ч.ч. 2-4 ст. 191 КК України.

Більше того, властивий ст. 212 КК України «майновий ценз» не працює у випадку ст.191. Великі розміри відшкодування, звісно мають значення, але як кваліфікуюча ознака, а не як запобіжник від кримінальної відповідальності.

Микита Задорожний, адвокат ID LegalGroup.