Навчальна відпустка під час воєнного стану: чи зобов’язаний роботодавець її оплачувати
Роботодавець під час воєнного стану відмовляється надавати працівникам оплачувані відпустки у зв'язку з навчанням, а тільки без збереження заробітної плати. Чи законні такі дії роботодавця?
Згідно абзацем 3 частини 1 статті 12 Закону "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2136-IX (далі — Закон №2136) у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних дні (абзац 1 ч. 1 статті 12 Закону №2136), за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати.
Таким чином у період дії воєнного стану гарантована щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 24 календарні дні є мінімальною гарантією. Інші види відпусток, що надаються понад цю щорічну основну відпустку, за рішенням роботодавця можуть надаватися без збереження заробітної плати.
Це стосується, зокрема, додаткової відпустки у зв’язку з навчанням. Рішенням КСУ № 3-р/2026 від 19.05.2026 відповідне положення абзацу 3 ч. 1 ст. 12 Закону № 2136-IX визнано конституційним.
Надання працівникам відпусток у зв'язку з навчанням понад основну щорічну відпустку без збереження заробітної плати під час воєнного стану не є порушенням законодавства про працю роботодавцем, якщо ним правомірно застосовано спеціальну норму абзацу 3 ч. 1 статті 12 Закону № 2136-IX.
