19.09.13
Друкувати
Ответственность за непредоставление отпуска
Щороку наймані працівники мають право на чергову календарну відпустку. Втім, написання заяви не завжди закінчується омріяним відпочинком – то роботи забагато, то замінити ніким. Чи може роботодавець відмовити працівнику у відпустці?
Відповідно до ст. 74 Кодексу Законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі − КЗпП) громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як на 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відраховується з дня укладення трудового договору.
Згідно зі ст. 79 КЗпП щорічні основні та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві, в установі, організації. У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації і доводяться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Статтею 10 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР визначений перелік певних категорій осіб, які мають право на щорічну відпустку повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи:
• жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї;
• інваліди;
• особи віком до 18 років;
• сумісники.
Також цією статтею визначено: щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: особам віком до 18 років, інвалідам, жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків, дружинам (чоловікам) військовослужбовців, ветеранам праці й війни та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу.
Відповідно до ст. 80 КЗпП забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
Отже, підсумовуючи викладене та посилаючись на ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X, де визначена відповідальність за порушення законодавства про працю у частині ненадання відпустки роботодавцем, слід наголосити про адміністративну відповідальність роботодавця за такі дії та накладання на нього штрафу у сумі від 510 до1700 гривень.
Відповідно до ст. 74 Кодексу Законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі − КЗпП) громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як на 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відраховується з дня укладення трудового договору.
Згідно зі ст. 79 КЗпП щорічні основні та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві, в установі, організації. У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації і доводяться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Статтею 10 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР визначений перелік певних категорій осіб, які мають право на щорічну відпустку повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи:
• жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї;
• інваліди;
• особи віком до 18 років;
• сумісники.
Також цією статтею визначено: щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: особам віком до 18 років, інвалідам, жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків, дружинам (чоловікам) військовослужбовців, ветеранам праці й війни та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу.
Відповідно до ст. 80 КЗпП забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
Отже, підсумовуючи викладене та посилаючись на ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X, де визначена відповідальність за порушення законодавства про працю у частині ненадання відпустки роботодавцем, слід наголосити про адміністративну відповідальність роботодавця за такі дії та накладання на нього штрафу у сумі від 510 до1700 гривень.
Рубрика:
- Інше
- /
Бухгалтер 911 наголошує: зміст авторських матеріалів може не співпадати з політикою та точкою зору редакції. Серед авторів матеріалів, що публікуються, є не лише представники редакційної команди.
Викладена інформація в конкретній публікації відображає позицію автора. Редакція не втручається в авторські матеріали, не редагує тексти, тож не несе відповідальності за їх зміст.
Коментарі
Блоги 
