Поняття та сфера застосування ПД
ПД визначена ст. 256 ЦКУ як строк, у межах якого ви можете звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (зокрема, для стягнення заборгованості за зобов’язанням).
Запам’ятайте: ПД можуть застосовувати лише до вимог щодо спорів, які виникають в цивільних і господарських відносинах.
Водночас закінчення ПД може впливати не лише на цю сферу. Зокрема, це може вплинути на податкові наслідки (у результаті визнання заборгованості безнадійною).
А ось у сфері застосування держорганами до суб’єктів господарювання (з числа як юр-, так і фізосіб) відповідальності ПД не застосовують. Наприклад, якщо це стосується порушення правил провадження підприємницької діяльності.
Тут слід провести чітку межу між ПД і «обмежувальними» строками застосування адміністративно-господарських санкцій (ст. 250 ГКУ). Це — різні речі, на що свого часу звертав увагу ВГСУ (п. 2.3 постанови № 10*). Важливою відмінністю згаданих строків для застосування санкцій є те, що суд повинен застосовувати їх з власної ініціативи. А ось для застосування ПД заява сторони в спорі є обов’язковою — детальніше про неї див. далі.
Заява про застосування ПД
Застосовує ПД суд. Але, як ви вже зрозуміли, з власної ініціативи він це зробити не має права. Для цього сторона у спорі (причому зауважте, що саме сторона, а не якась інша особа) до винесення рішення судом повинна подати йому відповідну заяву.
При цьому у процесі касаційного перегляду судового рішення посилання сторони на закінчення ПД такою заявою не вважають.
Що стосується апеляційної інстанції, то тут таку заяву подати можна. Щоправда, лише за умови, що сторона доведе неможливість її подання до суду першої інстанції. Зокрема, якщо її належним чином не повідомили про час і місце розгляду справи місцевим судом.
Форму заяви про закінчення ПД не встановлено. У зв’язку з цим її можна викласти у відкликанні на позов або у вигляді окремого клопотання (письмового чи усного).
Види ПД: загальна та спеціальна
Загальний строк ПД широко відомий і становить 3 роки (ч. 1 ст. 257 ЦКУ). Спеціальна ПД може бути порівняно з нею скороченою або ж більш тривалою.
Деякі випадки, коли застосовують спеціальну ПД тривалістю в один рік, наведені в ч. 2 ст. 258 ЦКУ. І тут звертає на себе увагу четверта позиція переліку, що стосується позовів, які подаються «у зв’язку з недоліками проданого товару» (ст. 681 ЦКУ). Цікаво, як вона кореспондує з ч. 8 ст. 269 ГКУ, відповідно до якої ПД при постачанні товарів неналежної якості становить шість місяців?
У цьому контексті ВГСУ в постанові № 10 вказував, що в названих статтях ідеться про два різні договори і відповідно різні ПД. ПД за договорами постачання ≠ ПД за договорами купівлі-продажу. Це — різні строки. Навіть незважаючи на те, що договір постачання і є підвидом договору купівлі-продажу.
Для договорів постачання обов’язковою є умова про те, що обидві сторони мають бути суб’єктами господарювання, а придбаний товар — використовуватися для підприємницьких цілей. З іншого боку, за договором купівлі-продажу однією із сторін може бути і фізособа — кінцевий споживач.
Різниця між цими договорами полягає ще і в тому, що захист порушеного права в разі пропуску, у тому числі й з поважних причин, для шестимісячного строку пред’явлення позову, на думку ВГСУ, не передбачений. До речі, про такі пропуски — уже в наступному розділі статті.
Зверніть увагу: імовірним є також подання позовів постачальниками (продавцями) одержувачам (покупцям) про стягнення вартості товару, від оплати якого ті відмовилися з посиланням на його неналежну якість. У таких спорах застосовують загальну ПД (три роки), оскільки ці вимоги пов’язані з розрахунками за товар.
Пропуск ПД: чи є обґрунтованими причини?
Якщо подавати позов запізно, це зовсім не привід похнюпити ніс. Імовірність того, що справедливість усе ж таки є, все одно залишається. Це можливо, якщо ПД була пропущена з поважних причин. Тоді згідно з ч. 5 ст. 267 ЦКУ порушене право підлягає захисту.
З чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску ПД поважними, законодавство ані слова. Тому, як правило, механізм такий: позивач у заяві (клопотанні) наводить відповідні аргументи та надає належні докази. З такою ініціативою можуть виступити й інші учасники судового процесу.
Якщо позовні вимоги госпсуд визнає обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про закінчення ПД, то суд зобов’язаний вирішити питання щодо наслідків такого закінчення. Тобто або відмовити в позові у зв’язку із закінченням ПД, або, за наявності поважних причин його пропуску, захистити порушене право. Але! У будь-якому разі суд повинен вирішити спір з посиланням на ст. 267 ЦКУ.
Зміна строку ПД
Для сторін договору існує така можливість. Але! Допускається лише збільшення ПД за обопільною згодою (ч. 1 ст. 259 ЦКУ), тоді як зменшувати її в такому порядку заборонено (ч. 2 ст. 259 ЦКУ).
Умова щодо збільшення ПД може бути застережена як в укладеному сторонами основному договорі, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони (згідно з п. 3.3 постанови № 10). Останні повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку ПД.
Договір / його умову про скорочення ПД суд повинен визнавати недійсними, у тому числі, з власної ініціативи. Те саме стосується й умов щодо зміни порядку обчислення ПД — через вимоги ч. 2 ст. 260 ЦКУ це не допускається.
Початок, перебіг і переривання ПД
У загальному випадку перебіг ПД згідно з ч. 1 ст. 261 ЦКУ починається з дати, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому суд не братиме до уваги аргументи новопризначеного (обраного) керівника підприємства про те, що він довідався про порушене право очолюваної ним юрособи лише з часу свого призначення (обрання). А все тому, що позовну вимогу заявляють про захист прав саме юрособи, а не її керівника (див. постанову № 10).
За зобов’язаннями з визначеним строком їх виконання ПД згідно з ч. 5 ст. 261 ЦКУ починає свій перебіг після закінчення такого строку (тобто наступного дня після його закінчення).
Якщо ж договір визначає різні строки виконання окремих зобов’язань, які з нього виникають (у зв’язку з поетапним виконанням робіт або з розстрочкою оплати тощо), ПД обчислюють окремо за кожним з таких строків. При цьому за позовами, пов’язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата), ПД обчислюють окремо за кожним простроченим платежем.
А що робити із зобов’язаннями, строк виконання яких не зафіксований? Або якщо він визначений моментом вимоги? Перебіг ПД у такому разі, як свідчить абз. 2 ст. 261 ЦКУ, починається з дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Однак, на жаль, тут не все так просто.
У цій частині зверніть увагу на висновки ВГСУ в постанові № 14* (ср. ). Судячи з них, суд вважає, що зобов’язання за загальним правилом повинні виконуватися негайно (якщо інше прямо не передбачено договором/законом). Причому незалежно від пред’явлення вимоги кредитором.
На його думку, такий обов’язок випливає, зокрема, з ч. 1 ст. 692 ЦКУ. Остання визначає, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Отже, оплату товару боржник зобов’язаний здійснити негайно після такого прийняття (незалежно від пред’явлення вимоги).
Це безпосередньо впливає і на строк ПД. При такому підході він почне свій відлік з наступного дня після настання дати виконання зобов’язання — причому незалежно від пред’явлення йому вимоги. Хочете уникнути непорозумінь у цій частині? Тоді краще уникати договорів / їх умов без зазначення строку виконання зобов’язань. Може, позиція ВГСУ і не найбільш очевидна, але зважати на неї доведеться.
Крім того, строк ПД може припинятися (у такому разі ПД подовжується на проміжок часу, на який він був припинений) або навіть перериватися (у такому разі він починає відлічуватися заново). Інтерес становить останнє.
Підставою для такого переривання є дії, що свідчать про визнання стороною свого боргу або іншого обов’язку. Їх орієнтовний перелік ВГСУ навів у п.п. 4.4.1 постанови № 10: зокрема, це може бути визнання пред’явленої претензії, підписання акта звірки розрахунків тощо.
Крім того, причиною переривання ПД може бути пред’явлення позову до одного з декількох боржників, навіть у разі, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Важливо: правила переривання перебігу ПД суди повинні застосовувати незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі. Головне — наявність доказів, що підтверджують факт такого переривання.
ПД за договорами перевезення
Тут законодавством передбачена певна специфіка. Так, допускається пред’явлення перевізнику претензії (ст. 315 ГКУ). При цьому ПД починають обчислювати з дня отримання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для такої відповіді.
Однак подати претензію — право, а не обов’язок потерпілої сторони. Тому, якщо остання вирішить таких заходів не вживати, ніхто та ніщо не забороняє їй звертатися прямо до суду. Про це згадував ВГСУ у п.п. 4.7.1 постанови № 10. При цьому для визначення ПД необхідно підсумовувати:
1) строк для подання претензії (встановлений ч. 2 ст. 315 ЦКУ);
2) строк очікування відповіді на претензію (прописаний у ч. 3 ст. 315 ЦКУ);
3) шестимісячний строк для подання судового позову.
Інші питання
ПД обчислюють окремо за основною та за кожною додатковою вимогою. Тому можливе закінчення ПД щодо додаткової вимоги, тоді як за основною ПД ще продовжуватиметься. Але якщо вона минула за основною вимогою, вважається, що вона минула і щодо додаткової вимоги.
У зв’язку з цим після закінчення ПД за вимогою про повернення або сплату грошових коштів минає і ПД за вимогою про сплату процентів та інфляційних. Причому зауважте: незалежно від періоду часу, за який обчислені такі суми, а все тому, що вони — частина загальної суми боргу.
ПД у міжнародних відносинах купівлі-продажу товарів у деяких випадках більш тривала, ніж загальна. Це можливо, якщо на неї поширюється дія Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (далі — Конвенція). У ст. 8 Конвенції встановлена ПД тривалістю 4 роки. Її застосовують, якщо:
— комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його висновку знаходяться в Договірних країнах і
— сторони такого договору не виключили в зрозумілій формі застосування Конвенції.
До речі, цю Конвенцію застосовують незалежно від права, яке могло би підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права.