Поїздка до іншого міста: відрядження чи ні?
Спочатку розберемося з термінологією.
Службове відрядження — це поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.
Роз’їзною вважають роботу, при якій працівник виконує свої посадові обов’язки поза місцем розташування організації, у зв’язку з чим вимушений виїжджати та повертатися до місця роботи в неробочий час, що складає не менше двох — трьох годин на день (див. лист № 307*).
* Лист Мінпраці від 17.11.2006 р. № 307/13/133-06.
В Україні немає законодавчого визначення поняття «Роз’їзний (пересувний) характер робіт». У цій частині традиційно керуються постановою Держкомпраці та Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89 р. № 169/10-87, яка продовжує діяти в Україні відповідно до постанови ВРУ від 12.09.91 р. № 1545-XII.
Який висновок можна зробити з наведеного вище? Якщо посадовою інструкцією водія перевезення вантажів зі складів до місця призначення тощо належить до його основних функціональних обов’язків, що виконуються ним у межах установленого робочого часу, то така робота, на нашу думку, не повинна розглядатися як така, що має роз’їзний характер. У такій ситуації окремі тривалі поїздки, що «випадають» із загального режиму, слід вважати відрядженнями.
За час відрядження працівникам виплачують добові. Їх суми в розмірах, установлених у колективному договорі (локальному нормативному акті роботодавця), але не більше граничних розмірів, зазначених у п.п. «а» п.п. 170.9.1 ПКУ, не обкладають ні ПДФО, ні ВЗ, ні ЄСВ.
У 2015 році, нагадаємо, не включають в оподатковуваний дохід фізособи суми добових, що не перевищують у розрахунку за кожний календарний день відрядження в межах України 243,60 грн., за межами України — 913,50 грн.
Якщо ж робота, пов’язана з роз’їздами на значні відстані, має постійний характер, роботодавець може встановити такому працівнику роз’їзний характер роботи.
Важливо! Службові поїздки працівників, постійна робота яких проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством.
Однак останнє слово тут за роботодавцем. Підтверджує це і Мінпраці в листі № 307, тобто як ви таку роботу назвете, так вона і «попливе».
Перелік посад, робіт, професій працівників, робота яких проводиться в дорозі або має роз’їзний характер, роботодавець установлює в колективному договорі (іншому локальному нормативному акті). Дні поїздок таких працівників до інших населених пунктів табелюють як звичайні робочі, нараховуючи за них заробітну плату.
Крім того, роботодавець може (але не зобов’язаний) установити надбавки до тарифних ставок (окладів) працівників, робота яких має роз’їзний (пересувний) характер. Кому та скільки — пропишіть в колективному договорі (іншому локальному нормативному акті роботодавця).
Установлюючи розмір надбавок, керуйтеся постановою № 490**. Однак у ній розмір надбавок прив’язаний до граничного розміру добових, установлених КМУ для відряджень (див. п. 1 постанови № 490). Але Кабмін затвердив його лише для бюджетників. Що робити? На нашу думку, госпрозрахунковим підприємствам при розрахунку граничного розміру надбавки логічно використовувати суму добових, установлену п.п. «а» п.п. 107.9.1 ПКУ для відряджених працівників.
Таким чином, на госпрозрахункових підприємствах у 2015 році розмір надбавки за роз’їзний характер робіт у межах України не має перевищувати 243,60 грн. на день, за межами України — 913,50 грн.
Приклад. У квітні 2015 року водій здійснив 10 службових поїздок за межі населеного пункту, в якому розташовано підприємство, і щодня повертався до місця постійного проживання. Поїздки перевищували встановлену щоденну тривалість робочого часу. Оклад працівника — 3000,00 грн. Згідно з колективною угодою розмір надбавки за 1 день роз’їзду становить 70,00 грн.
Сума надбавки за роз’їзний характер робіт дорівнює:
70,00 х 10 = 700,00 (грн.).
Тепер про оподаткування надбавок. ПКУ не передбачене звільнення від оподаткування сум надбавок за роз’їзний характер роботи. Більше того, податківці вважають, що для цілей ПКУ такі надбавки в розмірах, передбачених трудовим (колективним) договором, слід розглядати як заробітну плату (див. роз’яснення в категорії 103.02 ЗІР).
Що з цього випливає?
Її суму слід обкладати ПДФО та ВЗ.
Суму надбавки за роз’їзний характер праці обкладайте ПДФО за ставками 15 % і 20 %, враховуйте при визначенні граничного розміру доходу, що надає право на ПСП, і відображайте в розділі I форми № 1ДФ у складі зарплати з ознакою доходу «101». Крім того, суму надбавки та утриманого ВЗ відображайте у відповідних графах рядка «Військовий збір» розділу II Податкового розрахунку.
А ось з ЄСВ все не так сумно. Суми надбавок за роз’їзний характер робіт у встановлених розмірах не включаються до фонду оплати праці згідно з п. 3.16 Інструкції № 5*** і зазначені в п. 10 розд. I Переліку № 1170****. Тому ЄСВ з них справляти не потрібно.
Блоги 
