Отключить рекламу

Підпишіться!


Бухгалтер 911, квітень, 2018/№17
Друкувати

Позичка нерухомості і підприємець на спрощенці

Мирошниченко Виталина, налоговый эксперт
У відносинах підприємців-родичів нерідко буває так, що вся сім’я веде бізнес у приміщеннях, оформлених на одну людину. З такою проблемою до нас і звернулися: чоловік і за сумісництвом — єдиноподатник групи 3 займається орендою, а декілька своїх магазинів віддав дружині, синові та тещі для торгівлі (всі єдиноподатники групи 2). Чи може він оформити передачу цих магазинів як позичку від громадянина — громадянинові? Зараз і розберемося.
І на додаток розповімо про те, які ризики ця операція несе для позичкоодержувачів. А про позичкодавця поговоримо окремо — в наступній статті.

Позичка — не позика. В ужитку під позичкою зазвичай розуміють позику під відсотки. Насправді ж це абсолютно не так ! Позичка — це передача майна в безоплатне користування (ч. 1 ст. 827 ЦКУ).

До договору позички застосовуються положення глави 58 ЦКУ «Найм (оренда)».

У нашому конкретному випадку — це передача в безоплатне користування об’єкта нерухомості.

Позичка між громадянами. Ніхто не забороняє громадянам укладати між собою договір позички. Це прямо випливає з ч. 1 ст. 829 ЦКУ. Тобто в договірні відносини у випадку, що цікавить нас, сторони можуть вступити і як підприємці, і як звичайні громадяни.

Той факт, що громадяни мають підприємницький статус, жодним чином не обмежує їх правомочність, яка випливає з їх громадянської право- і дієздатності (роз’яснення Мін’юсту від 14.01.2011 р.). Простіше кажучи, статус «підприємець» не перешкоджає громадянинові укладати договори, у тому числі й договір позички, виступаючи за такими договорами як звичайна фізособа-громадянин .

Попутно зазначимо, що договір позички нерухомості обов’язково має бути письмовим (ч. 3 ст. 828, ст. 793 ЦКУ). При цьому якщо він укладений на строк 3 роки і більше, то знадобиться нотаріальне посвідчення!

Якщо бажання посвідчувати договір немає, то можна укладати його на строк менше трьох років (наприклад, на 2 роки й 11 місяців). Після закінчення цього строку можна або укласти новий, або продовжити вже існуючий.

При цьому потрібно звернути увагу на такі висновки Пленуму ВГСУ:

Див. постанову Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 12.

1) якщо після закінчення строку договору його дія подовжується «автоматично» на підставі статті 764 ЦКУ (орендар продовжує користуватися майном, а орендодавець не висуває проти цього заперечень), то навіть якщо загальний строк дії договору перевищує 3 роки, нотаріально посвідчувати такий договір не потрібно;

2) якщо додатковою угодою до договору сторони збільшують первісно встановлений у договорі строк його дії («а саме, якщо додатковою угодою відповідним чином змінюється пункт договору, який передбачав менше ніж трирічний строк»), при цьому такий строк у результаті починає дорівнювати або перевищувати 3 роки, то договір у новій редакції або додатковій угоді потрібно нотаріально посвідчувати.

Позичка й оподаткування у позичкоодержувача. Нагадаємо, що в цій статті ми умовилися розповісти про позичкоодержувача. А про позичкодавця — в окремій статті.

Чи будуть запитання в податківців до позичкоодержувача?

Давайте поглянемо уважно на умови договору позички:

«1. За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

2. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відночин між ними».

Тобто позичкоодержувач безоплатно користується річчю (у нашому випадку об’єктом нерухомості). У свою чергу при отриманні безоплатно чого-небудь потрібно дивитися, чи не виникає об’єкт обкладення ПДФО, ВЗ, єдиним податком.

Про ЄСВ не говоримо, оскільки він до договорів оренди, позички в будь-якому разі відношення не має, з чим ніколи не сперечалися ПФУ і податківці.

На перший погляд, усе можна «закрити» в нуль.

Так, згідно з п. 292.3 ПКУ до доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг). Але нам же ніхто не заважає укласти договір позички від імені звичайного громадянина (говоримо про позичкоодержувача). Таким чином ми переведемо оподаткування в «цивільну» площину, а не в підприємницьку.

А в «цивільній» площині є цікавий нюанс. Більш чи менш відповідний до цієї ситуації п.п. 164.2.17 ПКУ легко «деактивувати» . Дивіться.

Згідно з п.п. 164.2.17 ПКУ як додаткове благо в дохід фізосіб потрапить дохід у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни. Але…

Відповідно до визначення з п.п. 14.1.47 ПКУ додаткові блага мають місце тільки в тому випадку, коли фізособі їх надає податковий агент.

Підприємець — податковий агент. Ніхто не сперечається. Тому якщо позичку видасть саме підприємець, у принципі можна говорити про дохід у вигляді додаткового блага у позичкоодержувача.

Але що заважає, щоб позичкодавець за договором виступав теж як звичайний громадянин ? Нічого. Водночас звичайний громадянин не є податковим агентом (п.п. 14.1.180 ПКУ). Відповідно про додаткове благо йтися не може.

Говорити про інший дохід (п.п. 164.2.20 ПКУ) також, вважаємо, не можна, оскільки ПКУ не регулює такі випадки. Так, наприклад, самі податківці зазначали таке:

«Враховуючи викладене, якщо за договором позички юридична особа передає фізичній особі (працівнику) у користування житло без визначення грошової вартості такого користування, то в розумінні Кодексу відсутня кваліфікуюча ознака доходу, поняття якого наведено у п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу».

Див. лист ДФСУ від 24.05.2017 р. № 324/6/99-99-13-02-03-15/ІПК.

Таким чином, якщо договір позички буде укладений з обох сторін звичайними громадянами — тобто без згадки в договорі підприємницького статусу — то ніби як оподаткування ПДФО, ВЗ, єдиним податком ми уникаємо.

Але чи все так просто?

Є деякі побоювання, що податківці спробують «приклеїти» позичкодавцеві статус податкового агента, навіть якщо за договором він виступатиме як звичайний громадянин. Але відбитися від цього буде достатньо легко, оскільки є родинні зв’язки між сторонами договору, і цілком природно, що позичкодавець діє як звичайний громадянин.

Проблему ми бачимо в іншому. Трохи раніше ми вже говорили про те, що згідно з п. 292.3 ПКУ до доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг).

Податківці не сумніваються, що при отриманні єдиноподатником майна в безоплатне користування за договором позички в нього виникає дохід у вигляді вартості безоплатно отриманих послуг — з урахуванням звичайних цін.

Категорія 107.04 ЗІР, http://zp.sfs.gov.ua/media-ark/news-ark/315461(ср. 025069200).html.

Але в нас же позичкоодержувач за договором буде звичайним громадянином, що формально зніме питання з єдиноподатним оподаткуванням.

У теорії все непогано. Громадянин, що отримав нерухомість за договором позички, дійсно потім може використовувати її у своїй підприємницькій діяльності. Перешкод немає. І абсолютно не обов’язково, щоб позичкоодержувач у такому разі за договором позички виступав саме як підприємець.

Згідно з ч. 2 ст. 833 ЦКУ позичкоодержувач (користувач) зобов’язаний використати майно:

— за призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі;

особисто, але в договорі можна прописати право позичкоодержувача передавати нерухомість у користування третім особам.

Якщо предмет договору позички — нежитлова нерухомість, то хіба не очевидно, що метою її подальшого використання буде використання в господарській діяльності позичкоодержувача? Ні. Отриману нерухомість позичкоодержувач, будучи єдиноподатником, міг би здавати в оренду як звичайна фізособа, тобто жодного зв’язку з його єдиноподатною діяльністю не було б. Відповідно нікому б і на думку не спало намагатися «запхнути» «безоплатну послугу» в єдиноподатний дохід позичкоодержувача через п. 292.3 ПКУ.

Водночас, як убачається, є дуже високі ризики того, що податківці поширять озвучений вище підхід з єдиноподатним оподаткуванням не лише на тих, хто отримав позичку як підприємець, але і на тих, хто отримав її як звичайний громадянин, але використовує у своєму єдиноподатному бізнесі.

Аргументи для боротьби з податківцями, в принципі є, але чи переконають вони суддів — це питання .

Знову-таки, на перший погляд здається, що ті єдиноподатники-позичкоодержувачі, які працюють у групі 2 і річний доход яких далекий від 1,5 млн грн., можуть не хвилюватися. Мовляв, навіть якщо позичка за звичайними цінами потрапить у дохід, це нічого не змінить.

Але нагадаємо, що для цілей збереження того ж «РРО-імунітету» встановлений «ліміт» в 1 млн грн.

Див. п. 296.10 ПКУ.

Також не можна виключати спроб податківців застосувати збільшену ставку єдиного податку щодо таких доходів.

Для того, чтоб распечатать текст необходимо авторизоваться или зарегистрироваться