Сайт для бухгалтерів №1 в Україні

Отримуйте
новини поштою!


Бухгалтер 911, серпень, 2021/№34
Друкувати

Проблемна платіжка від контрагента: як проводити оплати

Сумцова Ольга, налоговый эксперт
Зазвичай при заповненні платіжки платники коштів намагаються вказати максимально повну інформацію про призначення платежу. Але іноді в платіжці не конкретизовано, за що саме перераховується оплата. І морочитися з уточненням призначення платежу контрагент не бажає. Чи навпаки: є борг за старими зобов’язаннями, а контрагент у платіжці зазначає, що він оплачує аванс за нові постачання. Як бути в цих ситуаціях?

У платіжці контрагента не зазначений документ, на підставі якого здійснюється оплата

Ситуація. Надійшов платіж від контрагента, але в ньому немає даних про те, за яким документом (договором/рахунком) йде оплата. І немає суми ПДВ. До яких наслідків це призведе у платника ПДВ, якщо контрагент не виправлятиме призначення платежу?

Якщо в платіжці не зазначена сума ПДВ — вважаємо, що в цьому немає нічого страшного. Якщо товари/послуги, що поставляються в рахунок оплати, передбачають сплату ПДВ (а це можна підтвердити договором, первинкою, нормами ПКУ), то припускаємо, що оплата отримана з ПДВ. Адже ПДВ «сидить» у ціні товару/послуги й окремо від основної суми сплачуватися не може. І жодних причіпок у цій частині з боку податківців бути не повинно. Податкові зобов’язання з ПДВ у будь-якому випадку нараховуються згідно з ПКУ.

А ось коли в платіжці не зазначений документ, на підставі якого здійснюється платіж (наприклад, просто вказано — «оплата за товари»), справа набагато гірша.

До речі, відзначимо: незазначення в платіжці документа, на підставі якого проводиться оплата, може негативно позначитися для платника коштів, якщо він претендує на бюджетне відшкодування (БВ). Адже для БВ треба підтвердити, що податковий кредит є оплаченим. А з таким оформленням призначення платежу в платіжці з цим можуть виникнути проблеми .

В Інструкції № 22* (п. 3.7) зазначено, що реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж і документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів одержувачеві. Відповідальність за повноту опису призначення платежу несе сам платник коштів. А банк перевіряє заповнення цього реквізиту лише за зовнішніми ознаками (заповнений він чи ні), тому й проводить такі платіжки.

* Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22.

Звісно, в інтересах як самого платника коштів, так і їх одержувача уточнити призначення платежу. І краще це все-таки зробити**!

** Механіку уточнення знайдете в статті «Виправляємо призначення платежу» (журнал «Бухгалтер 911», 2021, № 24).

Але як бути, якщо платник коштів не хоче уточнювати призначення платежу?

Якщо у вас із покупцем укладений один договір (а в рамках нього можуть бути виставлені декілька окремих рахунків на оплату), то суди говорять про те, що одержувач коштів може тоді скористатися нормою ст. 534 ЦКУ. Ця стаття передбачає, що у разі недостатності суми платежу для виконання грошового зобов’язання в повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора в такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу — відшкодовуються витрати кредитора, пов’язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу — сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу — оплачується основна сума боргу.

Суди вказують на те, що:

«у випадку, коли в графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення».

Див., наприклад, постанову ВС від 26.12.2019 р. у справі № 911/2630/18.

Керуючись цією логікою, залежно від того, у рахунок якого платежу ми зарахували оплату (виходячи з хронології виникнення заборгованості), визначаємо і необхідність нарахування ПДВ (виникла перша подія за операцією чи ні). І навряд чи податківці до такого порядку зарахування оплат можуть чіплятися. Адже вони теж не можуть на власний розсуд визначати призначення платежу.

А якщо з покупцем укладені декілька договорів (є зобов’язання за різними договорами)? Ця ситуація ще складніша. Стаття 534 ЦКУ, виходячи з її змісту, не поширюється на цей випадок. І самостійно вирішити, куди зарахувати кошти, їх одержувач не може. У такому разі, як зазначають автори «Науково-практичного коментаря»*** до ст. 534 ЦКУ, одержувач коштів

«вправі вчинити односторонній правочин — зробити заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог: можливої вимоги платника про повернення безпідставно отриманого іншою стороною платежу і вимоги одержувача платежу про виконання одного із грошових зобов’язань».

*** Науково-практичний коментар до Цивільного законодавства України / кол. авторів; [заг. редакція А. Г. Ярема]. К.: А.С.К.; Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2004. Т. 2.

Тобто одержувач коштів направляє платникові коштів заяву про залік зустрічних однорідних вимог, складену з посиланням на ст. 601 ЦКУ, в якій буде зазначено, які саме заборгованості він уважає погашеними заліком.

Тепер розглянемо зворотну ситуацію.

Є борг за старим постачанням, а в платіжці контрагент зазначає, що він платить, як за нове

Ситуація. Надійшов платіж від контрагента, у призначенні якого зазначено, що це попередня оплата за товари/послуги згідно з додатковою угодою. При цьому за основним договором обліковується заборгованість. Чи створює така передоплата нову подію для ПДВ або її можна зарахувати в рахунок оплати заборгованості за основним договором?

Насправді, попри те, що йдеться, по суті, про один і той же договір, ситуація непроста.

Якщо ми горимо про правовий бік питання, то варто врахувати: суди вважають, що якщо в платіжці чітко зазначено призначення платежу (за які саме товари/послуги/роботи та згідно з яким документом перераховується оплата), то одержувач коштів зобов’язаний «зарахувати» цей платіж за тим призначенням, яке зазначене в платіжці, якщо інше не передбачено договором. Так, суди відзначають:

«розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту «Призначення платежу» чи як загальна підстава — на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо»;

«отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу».

Див. постанови ВС від 26.12.2019 р. у справі № 911/2630/18; від 18.04.2018 р. у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 р. у справі № 910/12934/18.

Тобто якщо інше не передбачено договором, самовільно у такому разі зарахувати оплату в рахунок старих боргів одержувач коштів не може.

Щоправда, автори «Науково-практичного коментаря» до ст. 534 ЦКУ висловлюють дещо іншу думку із цього приводу. Так, вони вважають, що помилково вважати, що ст. 534 ЦКУ регулює тільки випадки, коли платник при здійсненні платежу не вказав його призначення. На їх погляд,

«спеціальним правилом ст. 534 ЦКУ законодавець вирішив безпосередньо встановити призначення проведеного платежу, якщо його сума є недостатньою для виконання грошового зобов’язання боржника перед кредитором в повному обсязі. Спрямування платежу відповідно до ст. 534 ЦК не здійснюється лише у випадках, якщо інше встановлено договором між сторонами».

Водночас рекомендуємо дотримуватися позиції, викладеної в постановах ВС: якщо платник чітко визначив призначення платежу, то на власний розсуд його направляти в рахунок сплати інших заборгованостей одержувач коштів не може.

Але слід і звернути увагу на застереження: «якщо інше не встановлено договором». Наприклад, у договорі може бути прописано, що

«сторони дійшли згоди про те, що, в разі наявності у покупця простроченої заборгованості за отриманий товар на момент перерахування грошових коштів, постачальник має право зарахувати такий платіж покупця, як розрахунок за попередньо отриманий товар, не приймаючи до уваги призначення платежу, вказане в платіжному документі».

Якщо є таке застереження в договорі й операції здійснюються у рамках одного договору, то тоді постачальник має повне право зарахувати оплату в рахунок боргу незалежно від того, що зазначено в призначенні платежу.

Тепер що стосується податкової частини. Якщо в платіжці зазначено, що це — попередня оплата за товар (навіть якщо є борг за попереднє постачання у рамках того ж договору), то безпечніше вважати, що для платника — одержувача коштів це створює першу подію за операцією. Тобто призводить до необхідності виписати ПН. Виняток — випадок, коли сторони прописали в договорі свій порядок заліку оплати незалежно від призначення платежу, зазначеного в платіжці). Звідси порада на такий випадок: у договорі слід детальніше прописувати порядок зарахування отриманих коштів за наявності боргів.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі
Для того, чтоб распечатать текст необходимо оформить подписку
copy-print__image
Ця функція доступна тільки
авторизованим користувачам