Водій не належить до категорії працівників, з якими може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність

Автор: Олександр Боков, Юридичний Інтернет ресурс "Протокол", (ВС/КЦС, справа № 743/1641/15-ц, 29.01.2018 р.)

Фабула судового акта:  Ситуацію, що досліджувалась в цій судовій справі, не можна назвати унікальною, оскільки на практиці власник або уповноважений орган часто намагається створити для працівника більш жорсткі умови, ніж ті, що передбачені законодавством. Саме тому ця судова справа заслуговує на увагу, окреслюючи правове поле подібних правовідносин.

Позовна заява Військового інституту телекомунікацій та інформатизації про відшкодування заподіяної шкоди у розмірі 11 933 грн 50 коп. до водія, з яким був укладений договір про повну матеріальну відповідальність,  була мотивована тим, що відповідач не повністю заповнював шляхові листи, не враховував зменшення норми витрати пального, що і призвело до незаконного списання пального.

Суд відмовив у задоволенні позовних вимог Інституту, зазначивши що водій не належить до категорії працівників, з якими згідно ст.. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Крім того, Інститутом пропущено строк для звернення до суду, встановлений ч. 3 ст. 233 КЗпП, оскільки для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Погоджуючись з судовим рішенням, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, зокрема зазначив, що  ст. 135-1 КЗпП визначено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабміном.

Згідно з цим Переліком, затвердженим чинною до цього часу постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 водій не належить до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладений такий договір.

Аналогічна правова позиція зазначена у пункті 8 ще чинної постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», де передбачено, що розглядаючи  подібні справи,    суд  зобов'язаний перевірити,  чи  належить  відповідач до цієї категорії працівників, при відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може  бути  покладена  лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших  підстав  не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Отже, укладений з відповідачем договір про повну матеріальну відповідальність не може бути підставою для його матеріальної відповідальності у повному розмірі, оскільки на спірний випадок поширюються правила про відповідальність працівника у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку.