Російська музика в закладах: до 170 000 грн штрафу

Комітет гуманітарної політики підтримав за основу проєкт Закону №15430, який пропонує змінити Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» і жорстко обмежити використання мови держави‑агресора в музиці у сфері обслуговування споживачів.

Крім того, Комітет підтримав законопроєкт №15412, який розширює обов'язковість використання української мови посадовцями й освітянами.

Популярне «какая разніца» ігнорує очевидне: саме цією мовою сьогодні лунають виправдання війни, нею віддають накази й ведуть пропаганду, що супроводжує ракети, які падають на українські міста. Питання не в тому, що кожне російське слово «винне», а в тому, що відмова бачити різницю між мовою жертви й мовою агресора консервує колоніальну норму й унеможливлює повноцінне відновлення української як природної мови нашого простору, нашої пам’яті й нашого майбутнього.

Вплив заборон на суспільство 

Заборони, передбачені законопроєктами, навряд чи самі по собі «вилікують» наслідки десятиліть русифікації, але вони важливі з трьох причин.

По‑перше, вони зменшують фон прямої присутності російської мови в публічному просторі – у сервісі, освіті, культурі, музиці. Для суспільства, яке десятиліттями жило в ситуації домінування російської, це змінює «норму за замовчуванням»: українська стає базовою мовою публічної сфери, а не «одним із варіантів».

По‑друге, поєднання обмежень + інституційних вимог (мовні стандарти для посад, освіти, офіційних документів, дитячого середовища) створює умови, за яких українська не просто декларується, а стає практично необхідною для роботи, бізнесу й соціальної мобільності. Це стимулює людей реально опановувати й використовувати мову.

По‑третє, в умовах тривалої русифікації та агресивного просування російськомовного контенту в соцмережах, пасивна модель «ринку мов» не працює: без державного втручання інерція й далі грала б на користь російської (звичка, контент, алгоритми платформ). Жорсткіші обмеження щодо мови держави‑агресора та штрафи не гарантують миттєвого ефекту, але вони змінюють структуру стимулів: бізнесу вигідніше інвестувати в україномовний продукт, а користувачам – частіше з ним взаємодіяти.

Отже, такі заборони – це не повна відповідь на виклики багаторічної русифікації й домінування російської в соцмережах, але це необхідний елемент довгострокової стратегії, яка поступово:

• звужуватиме простір для російської в публічній сфері;
• нормалізуватиме українську як «мову за замовчуванням»;
• створюватиме запит на якісний україномовний контент офлайн і онлайн.

Хто обов’язково має володіти українською

Проєкт №15412 розширює коло осіб, для яких володіння державною мовою є обов’язковим:

• народні депутати України;
• керівники державних наукових установ, державних і національних закладів культури;
• приватні виконавці, арбітражні керуючі, аудитори, бухгалтери, оцінювачі та інші самозайняті професіонали;
• члени виборчих комісій і комісій референдумів.

Робочою мовою органів влади, місцевого самоврядування, держ- і комунальних підприємств визначено українську в усіх формах діяльності (засідання, документообіг, внутрішнє спілкування). Офіційні документи цих органів мають відповідати стандартам державної мови.

Право на українську – вже на етапі прийому на роботу

Законопроєкт №15412 уточнює: гарантії використання української мови на роботі поширюються також на стадію прийому на роботу.

Працівник не може бути обмежений у праві користуватися державною мовою під час співбесіди, конкурсних процедур тощо.

Освіта, діти, культура: більше захисту від мови агресора

У пакеті №15412 пропонується:

• заборонити використання мови держави‑агресора в освітньому процесі позашкільної освіти;
• визначити, що мова оздоровлення й відпочинку дітей – за Законом про державну мову, а дитячі заклади мають створювати українськомовне середовище;
• дозволити приватним школам вільно обирати мову освіти, крім державної мови держави‑агресора/окупанта;
• заборонити публічне виконання творів, виконуваних державною мовою держави‑агресора, а також відповідних фонограм/відеограм.

Держава має оцінювати й розвивати мовні компетентності дітей дошкільного та молодшого шкільного віку та забезпечувати безоплатні курси української мови для дорослих.

Музика у сфері обслуговування: заборона російської + окремі штрафи

Проєкт №15430 адресно «б’є» по музичному супроводу в сервісних закладах.

Запроваджується нова ч. 9 ст. 30 Закону:

• музика, що звучить під час обслуговування споживачів (пісні, інші твори з текстом, фонограми, кліпи), вважається частиною обслуговування;
• вона може лунати українською або будь‑якою мовою, крім державної (офіційної) мови держави‑агресора/окупанта;
• «персональне обслуговування іншою мовою на прохання клієнта» не поширюється на музичний фон.

Це означає фактичну заборону російськомовного музичного контенту в кафе, ресторанах, ТРЦ, магазинах, салонах тощо, якщо він виконаний мовою держави‑агресора.

Посилені штрафи та новий блок відповідальності

Обидва проєкти істотно підвищують фінансові ризики:

Законопроєкт №15412 загалом посилює санкції за порушення мовного законодавства:

• за порушення обов’язкового застосування української мови – штраф 400–1000 НМДГ, за повторне протягом року – 1200–1500 НМДГ (суми орієнтовні, за нинішнього НМДГ – це десятки тисяч гривень);

Законопроєкт №15430 вводить окремий механізм для музики мовою агресора:

• без попередження і без 30‑денного строку на усунення порушення – одразу протокол;
• штрафи для суб’єктів господарювання:

  • перше порушення – 500–1000 НМДГ (≈ 8 500–17 000 грн);
  • повторне протягом року – 1000–5000 НМДГ (≈ 17 000–85 000 грн);
  • третє й наступні протягом року – 5000–10 000 НМДГ (≈ 85 000–170 000 грн).

Уповноважений із захисту державної мови отримує чіткі процедури контролю, складання актів, протоколів і винесення постанов, у т.ч. щодо музичного супроводу. Аналіз цього законопроєкту відображено у статті: "Заборона музики мовою окупанта та санкції для бізнесу".

Висновки для бізнесу та органів влади

Якщо проєкти будуть ухвалені в такому вигляді, слід очікувати:

• для сервісних закладів – повний перегляд плейлистів, ТВ‑каналів, радіо у залах, договорів з постачальниками музичного контенту;
• для роботодавців – фіксацію права працівників користуватися українською ще на етапі прийому, перегляд внутрішніх політик і шаблонів документів;
• для державних і комунальних установ – мовну перевірку всіх офіційних документів, сайтів, комунікацій;
• для освіти й культури – посилення обмежень щодо мови держави‑агресора, зокрема в позашкіллі, приватних школах та культурних заходах.

У комплексі проєкти №15412 і №15430 рухають систему до жорсткішого, більш контрольованого та санкційного режиму захисту української мови й витіснення мовного контенту держави‑агресора з публічного простору, особливо у сфері обслуговування.