Принудительно отправить в ежегодный отпуск невозможно, но за непредоставление отпуска — штраф

Запрещено не предоставлять ежегодные отпуска полной продолжительности в течение 2-х лет подряд, а также не предоставлять их в течение рабочего года лицам в возрасте до 18-ти лет и работникам, имеющим право на ежегодные дополнительные отпуска за работу с вредными и тяжелыми условиями или с особым характером труда (ст. 11 Закона Украины «Об отпусках» от 15.11.1996 г. № 504/96-ВР (далее — Закон об отпусках), ст. 80 КЗоТ).

Однако, будет ли нарушением трудового законодательства со стороны работодателя, если работник отказывается уходить в отпуск по графику отпусков на предприятии?

Житомирский окружной административный суд в постановлении от 09.11.2016 г. по делу № 806/1561/16 изучил обстоятельства иска, по которому работодатель оспаривал постановление управления Гоструда о наложении штрафа.

В частности, с исследованного акта проверки следует, что во время проверки установлено только одно нарушение в отношении двух работников, а именно: нарушение требований ч. 5 ст. 80 КЗоТ в части непредоставления работникам ежегодных отпусков полной продолжительности в течение 2-х лет подряд.

Однако в материалах дела находятся надлежащим образом заверенные копии заявлений работников, в которых они указывают о нежелании идти в отпуск полной продолжительности и о невозможности выполнения графика отпусков. При этом отмечается, что в указанных заявлениях работники прописывают, что «при необходимости в отпуске обращусь с дополнительным заявлением».

Суд обращает внимание на то, что указанный в ст. 11 Закона об отпусках и в ст. 80 КЗоТ запрет касается работодателя, но никоим образом не обязывает работника использовать в принудительном порядке предоставленное законами право на отпуск. Следовательно, отпуск — это право, а не обязанность каждого, кто работает.

Судом бесспорно установлено, что во исполнение требований действующего законодательства работодатель включил в график ежегодных отпусков данных работников, тем самым предоставил им право на отпуск. Использование же данного права зависит только от воли работника, поскольку отсутствует правовой механизм принудительного отправления работников в отпуск.

Касательно этого Гоструда в письме от 25.01.2017 г. № 828/4.3/4.1-ДП-17 указывает на то, что непредоставление работнику ежегодного отпуска является нарушением законодательства о труде.

В таком случае речь пойдет о штрафных санкциях, определенных абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗоТ как за нарушение прочих требований законодательства о труде, за что следует штраф в размере одной минимальной зарплаты. Данной нормой не предусмотрена ответственность за каждого работника.

ТЕКСТ ПИСЬМА

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ПРАЦІ
ДЕПАРТАМЕНТ З ПИТАНЬ ПРАЦІ

ЛИСТ

від 25.01.2017 р. № 828/4.3/4.1-ДП-17

Про розгляд звернення

Департамент з питань праці Державної служби України з питань праці розглянув лист від 20.12.2016 та повідомляє.

Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України "Про відпустки", іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Стаття 45 Конституції України закріплює положення, згідно якого кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується, зокрема, шляхом надання оплачуваних щорічних відпусток.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України (стаття 2 Закону України "Про відпустки").

Порядок і умови надання щорічних відпусток регулюються статтею 79 Кодексу законів про працю України та статтею 10 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон). Згідно з нормами зазначених статей надання відпустки є обов'язком роботодавця.

Відповідно до статті 6 Закону щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

Відповідно до частини четвертої статті 10 Закону щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Законодавством не передбачено терміну давності, після якого втрачається працівником право на щорічні відпустки, також воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання, а тому, якщо працівник з яких ось причин не скористався своїм правом на таку відпустку за попередні роки, то він має право їх використати.

Відповідно до статті 2 Закону заміна відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону, заборонена.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець) за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом і доводяться до відома всіх працівників. При складанні графіків надання відпусток ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їхнього відпочинку.

Частиною 5 статті 79 Кодексу законів про працю України передбачено, що конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Згідно статті 28 Закону особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством. Абзацом 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України встановлено фінансову відповідальність юридичних та фізичних осіб за порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України у розмірі 3200 гривень. Цією нормою не передбачена відповідальність за кожного працівника.

Отже, ненадання працівнику щорічних відпусток є порушенням законодавства про працю, за що передбачена фінансова та адміністративна відповідальність.