Які особливості переведення працівників в іншу місцевість під час релокації бізнесу?

Які особливості переведення працівників в іншу місцевість під час релокації бізнесу? Чи потрібні додаткові накази на кожного працівника? Або достатньо загального наказу на релокацію?

Які саме гарантії та особливості в загальному порядку змін істотних умов праці? Зокрема, стосовно гарантії по забезпеченню житлом?

Відповідь:

Зазначаємо, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон України), було прийнято з метою врегулювання окремих питань трудових відносин між працівником та роботодавцем в умовах воєнного часу.

Зокрема, ч. 2 ст. 3 Закону України передбачено зупинення дії ч. 3 ст. 32 КЗпП на період воєнного стану.

Одночасно, зараз чинні законодавчі акти України не передбачають зупинення дії ст. 120 КЗпП, яка містить основні норми про гарантійні і компенсаційні виплати, що провадяться на користь працівників при переїзді на роботу в іншу місцевість.

Відповідно до статті 120 КЗпП прийнято постанову КМУ «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 02.03.1998 р. № 255, де визначено питання реалізації гарантій працівників при переїзді на роботу в іншу місцевість.

Також, у випадку, якщо підприємство, установа, організація разом з персоналом вимушені, у зв’язку з воєнними діями, продовжувати свою роботу в іншій місцевості, усі його працівники вважаються такими, у яких змінилися істотні умови праці.

Щодо видання наказу інформуємо, що чинне законодавство про працю України не зазначає необхідність видання загального наказу або окремого по кожному працівникові при переїзді підприємства на роботу в іншу місцевість.

Проте наголошуємо, що, відповідно до ч. 1 ст. 32 КЗпП, переведення на роботу в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника; отже, така згода повинна бути зафіксована.