Оплата лікарняних особі, яка працює за сумісництвом та визначення основного місця роботи

З 1 січня 2023 року до Закону України  «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»  від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі — Закон № 1105) внесено зміни, зокрема  частину першу статті 22  викладено у новій редакції, а саме встановлено, що “страхова виплата у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності)”.

Звертаємо увагу, що у разі тимчасової непрацездатності працівника роботодавець здійснює, як правило, крім випадків встановлених законодавством,   дві  виплати :

–  оплату перших 5 днів непрацездатності, що виплачується за рахунок власних коштів.

– допомогу по тимчасовій непрацездатності за рахунок Пенсійного фонду, що призначається починаючи з шостого дня тимчасової непрацездатності.

Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої  статті 15 Закону №1105, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (ч.2 ст. Закону № 1105)

Порядок оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 р. № 440. (далі Порядок № 440). Згідно пункту 2 Порядку № 440 оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи застрахованої особи та за місцем роботи за сумісництвом у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).

Міністерством соціальної політики України надане додатково роз’яснення, що  перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються роботодавцями як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом (лист від 15.02.2023 р. № 494/0/290-23/54).

Страхова виплата у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, як зазначено вище,  призначається з шостого дня тимчасової непрацездатності за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом).

У роз’ясненні ПФУ (лист № 1468-1025/Я-03/8-2800/23 від 16.01.2023 р.) окремо вказано, що у словосполученні «надається за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом)» використано сполучник «або», який уживається на означення того, що з низки перелічуваних предметів (явищ тощо) можливий тільки один.

Отже, частиною першою статті 22 Закону №1105 визначена першочерговість реалізації права застрахованих осіб на допомогу по тимчасовій непрацездатності саме за основним місцем роботи (діяльності).

З урахуванням наведеного допомога по тимчасовій непрацездатності  призначається та надається застрахованим особам страхувальниками за основним місцем роботи (діяльності), і лише у разі не реалізації застрахованою особою права на таку допомогу, вона надається за місцем роботи за сумісництвом

Таким чином прийняття страхувальником рішення щодо призначення допомоги працівнику, який працює за сумісництвом за рахунок ПФУ (з шостого дня тимчасової непрацездатності)  можливе якщо працівником надане повідомлення про відмову в призначенні допомоги за основним місцем роботи.

Основне місце роботи –  це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі. (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI ).

Застрахована особа, відповідно до пункту 3 частини другої статті 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV  зобов’язана повідомляти страхувальника, в якого особа працює за основним місцем роботи, про визначення особою такого місця роботи як основного згідно з поданою нею заявою (до її відкликання). Таким чином, основне місце роботи працівника може визначатися за його заявою. Відповідна позиція щодо визначення «основного місця роботи» викладена у листі Міністерства економіки України в листі від 07.10.2021 № 4712-06/49022-07).

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є листок непрацездатності, який сформований в Електронному реєстрі листків непрацездатності відповідно до Порядку видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності, що затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України  від  17.06.2021  № 1234.

Інформацію про сформований листок непрацездатності працівника роботодавець отримує через свій кабінет страхувальника на веб порталі електронних послуг Пенсійного фонду України. Дані про трудові відносини працівника з тим чи іншим страхувальником ґрунтується на даних Реєстру застрахованих осіб.

Як засвідчує практика, мають місце непоодинокі випадки, коли на дату формування листка непрацездатності роботодавцем не було подано повідомлення про прийняття на роботу працівника, звіт з ЄСВ,  допущені помилки службами персоналу, зокрема не розглянуті страхувальниками своєчасно заяви застрахованих осіб про зміну (відкликання) заяви щодо визначення основного місця роботи, не прийняті рішення про звільнення працівника, або не було оформлене звільнення працівника через бойові дії і втратою внаслідок цього зв’язку із роботодавцем,  що призводить до непорозумінь, зокрема і тому, що у працівника, який при прийнятті на роботу вказав місце роботи як основне, вже є раніше  визначене основне місце роботи за його заявою.  З огляду на вищевикладене, у разі коли встановлено, що у працівника зазначене інше основне місце роботи,  роботодавцям рекомендовано дотримуватися наступного алгоритму дій:

1. Після прийняття листка непрацездатності  розглянути та прийняти рішення про виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованій особі або про відмову.  Підстави для відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності наведені в частині першій статті 16 Закону №1105.
2. За відсутності підстав для відмови провести оплату перших 5 днів непрацездатності.
3. Роз’яснити працівнику  його обов’язки, як застрахованої особи щодо визначення основного місця роботи, а також вимоги законодавства  щодо  першочерговості реалізації права  на допомогу по тимчасовій непрацездатності  за основним місцем роботи.

У разі надання працівником  повідомлення про відмову в призначенні допомоги за  основним місцем роботи і у зв’язку із цим не отримання ним такої допомоги  слід  прийняти  рішення щодо призначення допомоги працівнику та забезпечити її виплату в порядку і строки, встановлені законодавством.