07.02.13
Печатать
Обжалование действий налоговых органов «транзитерами»
Завдяки активній діяльності податкових органів, яка спостерігається останнім часом, усі ми дізналися про існування таких понять, як «вигодонабувач», «податкова яма» і «транзитер». Фактично кожна перевірка суб'єктів господарювання на предмет встановлення ймовірної нікчемності укладених ними угод передбачає застосування цих понять
Вигодонабувач має грошові зобов'язання перед бюджетом, але він вправі оскаржити відповідні податкові повідомлення-рішення податкового органу в адміністративному чи судовому порядку. Ті, хто потрапив до податкової ями, часто мають проблеми кримінального характеру – фіктивне підприємництво, ухилення від сплати податків тощо. А от місце транзитера в системі встановлення фактів нікчемності правочинів є своєрідним. Пред'явити до них фінансові претензії чи штрафні санкції податкові органи не можуть, податкові повідомлення-рішення їм не виписуються. Тобто негативних наслідків такі компанії ніби й не мають… Але факт порушення транзитерами чинного законодавства фіксується в актах перевірки їхньої діяльності. Висновки, записані в таких актах, стають доказовою базою для вигодонабувача, підкріплюють його відповідні податкові повідомлення-рішення.
Отже, транзитер не зазнає прямих негативних впливів з боку податкового органу, за виключенням проблем з державною реєстрацією податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних та посиленої уваги податкової інспекції до його майбутньої діяльності.
В актах перевірки транзитерів податкові органи часто зазначають таке:
1) у результаті аналізу системи автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено, що підприємство є транзитером у схемі операцій, які є нікчемними у зазначеному вище ланцюгу до вигодонабувача;
2) встановлено ознаки нікчемності правочинів, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на отримання податкової вигоди з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників (транзитерів) з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.
Зауважимо, що відповідно до чинного законодавства України посередницька діяльність не визнається автоматично транзитною чи штучною. Виробники та споживачі товарів взагалі намагаються уникати посередників, але зробити це на практиці майже неможливо. Тому наявність посередників не вважається автоматичною умовою визнання угоди у ланцюзі поставки нікчемною. Так, Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ) у своєму листі від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 зауважив, що «відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».
До відома
П. 5.9. При виявленні договору, що суперечить інтересам держави та суспільства і є нікчемним, з'ясовується факт подальшого використання платником ПДВ (отримувачем) у господарській діяльності товару, який був предметом зазначеного договору, встановлюється платник ПДВ – наступний покупець вказаного товару. Інформація про виявлену нікчемність направляється до органу ДПС, в якому такий платник обліковується, з метою визначення підстав визнання договору, укладеного між другою парою контрагентів, нікчемним та відповідно зменшення суми податкового кредиту. Такі дії вчиняються за ланцюгом придбання товару, який був предметом договору, виявленого нікчемним, до платника ПДВ, що має достатні активи для сплати податкових зобов'язань.
<...>
Методичні рекомендації № 266
Дії податкового органу щодо пошуку вигодонабувача фактично зводяться до виявлення платоспроможного платника податків, який має достатні активи для сплати податкових зобов'язань, а не дійсного встановлення нікчемності угод між конкретними контрагентами. Це прямо передбачено п. 5.9 Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затверджених наказом ДПАУ від 18.04.2008 р. № 266 (далі – Методичні рекомендації № 266).
Транзитером вважається суб'єкт господарювання (платник ПДВ), який здійснює посередницьку функцію між вигодоформуючим суб'єктом та вигодонабувачем, у якого відповідно до податкової звітності податкові зобов'язання приблизно дорівнюють податковому кредиту за всіма чи окремими операціями, а економічна вигода від діяльності (чи окремих операцій), яку він здійснює, відсутня.
Зазвичай податковий орган зменшує податковий кредит транзитера, не визначає його суму грошового зобов'язання та не приймає щодо нього жодних податкових повідомлень-рішень. Натомість у покупця товарів (отримувача послуг) такого контрагента виникають проблеми, наприклад щодо невизнання права на формування податкового кредиту у взаємовідносинах з контрагентом-транзитером. Акт податкової інспекції контрагента стає беззаперечним доказом для іншого податкового органу і автоматично застосовується під час перевірки покупця товарів.
Поняття «транзитер» передбачено Методичними рекомендаціями № 266. Втім наказ ДПАУ, яким вони були затверджені, не пройшов державної реєстрації в Міністерстві юстиції, а отже, він не вважається обов'язковим для виконання, оскільки його не можна вважати нормативно-правовим актом. Виходить, що Методичні рекомендації № 266 – лише службовий документ податкового органу. У зв'язку з цим в актах перевірки не можуть вживатися такі поняття, як «вигодонабувач», «податкова яма», «транзитер», оскільки вони не передбачені чинним законодавством України.
Критерії визначення транзитерів наведено на рисунку.
Як транзитерам захищати свої права
Відсутність донарахування податкових зобов'язань у транзитера ще не свідчить про відсутність проблемної ситуації. Адже у покупця товарів (отримувача послуг) такого транзитера угоди не визнаються реальними, а податковий орган не визнає податковий кредит на суму ПДВ за господарськими операціями з таким транзитером. Звісно, у покупця товару виникають претензії до постачальника, оскільки проблеми з податковим кредитом виникли у зв'язку з первинною перевіркою податковим органом транзитера. Контрагент-транзитер може не звертати на це увагу, адже податкова не застосовує до нього санкцій. Але у майбутньому є ризик втратити покупців своїх товарів. У зв'язку з цим транзитери мають вжити заходів для уникнення негативних наслідків для покупців своїх товарів і забезпечити визнання правомірності формування податкового кредиту за своїми податковими накладними.
Щоб не підставляти контрагента-покупця в такій ситуації, транзитеру найдоцільніше звернутися до суду, наприклад, для того, щоб:
1) оскаржити висновки акту перевірки, яким податковий орган встанови безтоварність, нікчемність чи фіктивність правочинів;
2) визнати протиправними дії податкового органу щодо визнання правочинів такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені цими правочинами та не підтверджують об'єкт оподаткування ПДВ під час придбання та продажу товарів (послуг);
3) виключити з акта податкової перевірки інформацію щодо визнання договорів нікчемними, яка не відповідає чинному законодавству;
4) визнати протиправними дії податкового органу щодо визнання угод та взаємовідносин з контрагентами нікчемними, встановлення відсутності у транзитера трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази та складських приміщень, необхідних для ведення господарської діяльності.
На практиці сформувалася тенденція щодо оскарження висновків податкового органу, зроблених в акті перевірки транзитера. Нерідко суди стають на бік платників податку і визнають неправомірними дії податкового органу щодо складення акта перевірки, в якому угоди визнаються нікчемними. Втім остання судова практика з даного питання не така однозначна і позитивна для платників податків. Стосується вона здебільшого не встановлення договорів нікчемними по суті, а визнання (невизнання) процесуальної можливості оскарження в судовому порядку акта перевірки. Як зазначалося вище, податкове повідомлення-рішення з необхідністю оплати податкового зобов'язання транзитером податковим органом не виноситься. Це суперечить ст. 54 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), оскільки визначення грошового або податкового зобов'язання повинно здійснюватися на підставі перевірок результатів діяльності конкретного платника податків. До того ж у ст. 61 Конституції України закріплений індивідуальний принцип юридичної відповідальності. Тому у разі виявлення факту заниження чи завищення платником податків податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування податковий орган повинен прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення саме щодо такого суб'єкта господарювання, а не його контрагента.
Відповідно до пп. 17.1.7 ПКУ платник податків має право оскаржувати рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб). Однак ВАСУ вже напрацьовано відповідну правову позицію, яка свідчить про те, що акт перевірки податковим органом суб'єкта господарювання не може бути об'єктом оскарження в суді. Аргументація ВАСУ зводиться до такого.
1. Згідно з п. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
2. Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
У численних рішеннях ВАСУ зроблено висновок, що акт перевірки не можна вважати рішенням суб'єкта владних повноважень, яке породжує певні правові наслідки, спрямоване на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин та, відповідно, може бути предметом розгляду судів за правилами КАСУ, оскільки акт перевірки лише фіксує факт правопорушення.
Зокрема, у постанові ВАСУ від 05.07.2012 р. (№ рішення в ЄДРСР 25229676) зазначено: «...Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Контролюючий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, що приймаються на підставі такого акта, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податку порушень. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта».
В іншій ухвалі – від 20.06.2012 р. (№ справи в ЄДРСР 25011477) ВАСУ також зауважив, що акт перевірки є лише засобом документування дій контролюючого органу, а предметом оскарження в адміністративному суді можуть бути юридичні наслідки, що безпосередньо випливають з результатів відповідних дій чи бездіяльності. Але ситуація для транзитерів не безвихідна. Навіть суди, не підтримуючи можливість оскарження акта перевірки та його висновків, допускають, що належним правовим засобом захисту прав транзитерів є оскарження юридичних наслідків, які настали внаслідок дій податкового органу щодо застосування висновків актів перевірки.
Транзитерам для оскарження у суді дій податкового органу без винесених податкових повідомлень-рішень потрібно довести наявність негативних юридичних наслідків складення податковим органом акта перевірки. Негативні наслідки повинні обов'язково обумовлюватися відповідними діями посадових осіб податкового органу. Такими діями можуть бути, наприклад, перенесення податковим органом висновків акта перевірки у картку обліку платника податків – транзитера або до своїх баз даних (зокрема, до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, АС «Аудит», АІС «Облік», АІС «Податки» та інших автоматизованих систем). Для отримання відповідної інформації про наявність протиправних дій податкового органу, здійснених на підставі акта перевірки, платник податку може звернутися з офіційним запитом до податкового органу.
Предметом адміністративного позову в такому випадку буде не оскарження акта перевірки, а визнання протиправними дій податкового органу, які він вчинив за результатами перевірки і які знайшли своє відображення в акті перевірки. Це висвітлено, наприклад, в ухвалі Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 р. (№ рішення в ЄДРСР 22016446). В ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 р. (№ рішення в ЄДРСР 25817275), якою було залишено без змін постанову суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні апеляційної скарги податкового органу, суд постановив, що «...дані висновку акта перевірки про нікчемність правочину податковим органом були внесені у програмне забезпечення (АС «АУДИТ»), однак при цьому податковим органом податкового повідомлення-рішення на підставі даного акта не виносилося, а відтак, вказані дії відповідача тягнуть негативні наслідки для позивача і є предметом оскарження».
Адвокатам, юристам та керівництву суб'єктів господарювання при виробленні стратегії захисту транзитерів слід довести суду, які конкретні негативні наслідки (дії податкового органу) виникли на підставі акта перевірки, та правильно визначити в адміністративних позовах предмет позову. Буде прикро, якщо некоректні формулювання в позовних заявах стануть процесуальною перепоною для належного захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання.
Таким чином, підприємства-транзитери можуть стати активними учасниками та допомогти суб'єктам господарювання – покупцям товарів (отримувачам послуг) в оскарженні донарахованих податкових зобов'язань шляхом визнання дій податкового органу протиправними. Рішення суду, що набрало законної сили в таких справах на підставі ст. 72 КАСУ, стане суттєвою допомогою. Адже обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ (так званий преюдиціальний факт) для покупців товарів у захисті свого права на податковий кредит. Слід також пам'ятати, що безпосередньо акт перевірки не оскаржується, а правовим засобом захисту прав транзитерів є оскарження конкретних дій податкового органу на підставі висновків акта перевірки податкового органу.
Олена Зоріна
Адвокат
В'ячеслав Литвинець
К. ю. н
«Справочник экономиста», грудень 2012 р., № 12 (108)
Оскарження дій податкових органів «транзитерами»
Вигодонабувач має грошові зобов'язання перед бюджетом, але він вправі оскаржити відповідні податкові повідомлення-рішення податкового органу в адміністративному чи судовому порядку. Ті, хто потрапив до податкової ями, часто мають проблеми кримінального характеру – фіктивне підприємництво, ухилення від сплати податків тощо. А от місце транзитера в системі встановлення фактів нікчемності правочинів є своєрідним. Пред'явити до них фінансові претензії чи штрафні санкції податкові органи не можуть, податкові повідомлення-рішення їм не виписуються. Тобто негативних наслідків такі компанії ніби й не мають… Але факт порушення транзитерами чинного законодавства фіксується в актах перевірки їхньої діяльності. Висновки, записані в таких актах, стають доказовою базою для вигодонабувача, підкріплюють його відповідні податкові повідомлення-рішення.
Отже, транзитер не зазнає прямих негативних впливів з боку податкового органу, за виключенням проблем з державною реєстрацією податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних та посиленої уваги податкової інспекції до його майбутньої діяльності.
Пошук вигодонабувача
В актах перевірки транзитерів податкові органи часто зазначають таке:
1) у результаті аналізу системи автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено, що підприємство є транзитером у схемі операцій, які є нікчемними у зазначеному вище ланцюгу до вигодонабувача;
2) встановлено ознаки нікчемності правочинів, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на отримання податкової вигоди з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників (транзитерів) з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.
Зауважимо, що відповідно до чинного законодавства України посередницька діяльність не визнається автоматично транзитною чи штучною. Виробники та споживачі товарів взагалі намагаються уникати посередників, але зробити це на практиці майже неможливо. Тому наявність посередників не вважається автоматичною умовою визнання угоди у ланцюзі поставки нікчемною. Так, Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ) у своєму листі від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 зауважив, що «відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».
До відома
П. 5.9. При виявленні договору, що суперечить інтересам держави та суспільства і є нікчемним, з'ясовується факт подальшого використання платником ПДВ (отримувачем) у господарській діяльності товару, який був предметом зазначеного договору, встановлюється платник ПДВ – наступний покупець вказаного товару. Інформація про виявлену нікчемність направляється до органу ДПС, в якому такий платник обліковується, з метою визначення підстав визнання договору, укладеного між другою парою контрагентів, нікчемним та відповідно зменшення суми податкового кредиту. Такі дії вчиняються за ланцюгом придбання товару, який був предметом договору, виявленого нікчемним, до платника ПДВ, що має достатні активи для сплати податкових зобов'язань.
<...>
Методичні рекомендації № 266
Дії податкового органу щодо пошуку вигодонабувача фактично зводяться до виявлення платоспроможного платника податків, який має достатні активи для сплати податкових зобов'язань, а не дійсного встановлення нікчемності угод між конкретними контрагентами. Це прямо передбачено п. 5.9 Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затверджених наказом ДПАУ від 18.04.2008 р. № 266 (далі – Методичні рекомендації № 266).
Критерії визначення транзитерів
Транзитером вважається суб'єкт господарювання (платник ПДВ), який здійснює посередницьку функцію між вигодоформуючим суб'єктом та вигодонабувачем, у якого відповідно до податкової звітності податкові зобов'язання приблизно дорівнюють податковому кредиту за всіма чи окремими операціями, а економічна вигода від діяльності (чи окремих операцій), яку він здійснює, відсутня.
Зазвичай податковий орган зменшує податковий кредит транзитера, не визначає його суму грошового зобов'язання та не приймає щодо нього жодних податкових повідомлень-рішень. Натомість у покупця товарів (отримувача послуг) такого контрагента виникають проблеми, наприклад щодо невизнання права на формування податкового кредиту у взаємовідносинах з контрагентом-транзитером. Акт податкової інспекції контрагента стає беззаперечним доказом для іншого податкового органу і автоматично застосовується під час перевірки покупця товарів.
Поняття «транзитер» передбачено Методичними рекомендаціями № 266. Втім наказ ДПАУ, яким вони були затверджені, не пройшов державної реєстрації в Міністерстві юстиції, а отже, він не вважається обов'язковим для виконання, оскільки його не можна вважати нормативно-правовим актом. Виходить, що Методичні рекомендації № 266 – лише службовий документ податкового органу. У зв'язку з цим в актах перевірки не можуть вживатися такі поняття, як «вигодонабувач», «податкова яма», «транзитер», оскільки вони не передбачені чинним законодавством України.
Критерії визначення транзитерів наведено на рисунку.
Як транзитерам захищати свої права
Відсутність донарахування податкових зобов'язань у транзитера ще не свідчить про відсутність проблемної ситуації. Адже у покупця товарів (отримувача послуг) такого транзитера угоди не визнаються реальними, а податковий орган не визнає податковий кредит на суму ПДВ за господарськими операціями з таким транзитером. Звісно, у покупця товару виникають претензії до постачальника, оскільки проблеми з податковим кредитом виникли у зв'язку з первинною перевіркою податковим органом транзитера. Контрагент-транзитер може не звертати на це увагу, адже податкова не застосовує до нього санкцій. Але у майбутньому є ризик втратити покупців своїх товарів. У зв'язку з цим транзитери мають вжити заходів для уникнення негативних наслідків для покупців своїх товарів і забезпечити визнання правомірності формування податкового кредиту за своїми податковими накладними.
Щоб не підставляти контрагента-покупця в такій ситуації, транзитеру найдоцільніше звернутися до суду, наприклад, для того, щоб:
1) оскаржити висновки акту перевірки, яким податковий орган встанови безтоварність, нікчемність чи фіктивність правочинів;
2) визнати протиправними дії податкового органу щодо визнання правочинів такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені цими правочинами та не підтверджують об'єкт оподаткування ПДВ під час придбання та продажу товарів (послуг);
3) виключити з акта податкової перевірки інформацію щодо визнання договорів нікчемними, яка не відповідає чинному законодавству;
4) визнати протиправними дії податкового органу щодо визнання угод та взаємовідносин з контрагентами нікчемними, встановлення відсутності у транзитера трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази та складських приміщень, необхідних для ведення господарської діяльності.
На практиці сформувалася тенденція щодо оскарження висновків податкового органу, зроблених в акті перевірки транзитера. Нерідко суди стають на бік платників податку і визнають неправомірними дії податкового органу щодо складення акта перевірки, в якому угоди визнаються нікчемними. Втім остання судова практика з даного питання не така однозначна і позитивна для платників податків. Стосується вона здебільшого не встановлення договорів нікчемними по суті, а визнання (невизнання) процесуальної можливості оскарження в судовому порядку акта перевірки. Як зазначалося вище, податкове повідомлення-рішення з необхідністю оплати податкового зобов'язання транзитером податковим органом не виноситься. Це суперечить ст. 54 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), оскільки визначення грошового або податкового зобов'язання повинно здійснюватися на підставі перевірок результатів діяльності конкретного платника податків. До того ж у ст. 61 Конституції України закріплений індивідуальний принцип юридичної відповідальності. Тому у разі виявлення факту заниження чи завищення платником податків податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування податковий орган повинен прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення саме щодо такого суб'єкта господарювання, а не його контрагента.
Відповідно до пп. 17.1.7 ПКУ платник податків має право оскаржувати рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб). Однак ВАСУ вже напрацьовано відповідну правову позицію, яка свідчить про те, що акт перевірки податковим органом суб'єкта господарювання не може бути об'єктом оскарження в суді. Аргументація ВАСУ зводиться до такого.
1. Згідно з п. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
2. Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Судова практика щодо позовів транзитерів
У численних рішеннях ВАСУ зроблено висновок, що акт перевірки не можна вважати рішенням суб'єкта владних повноважень, яке породжує певні правові наслідки, спрямоване на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин та, відповідно, може бути предметом розгляду судів за правилами КАСУ, оскільки акт перевірки лише фіксує факт правопорушення.
Зокрема, у постанові ВАСУ від 05.07.2012 р. (№ рішення в ЄДРСР 25229676) зазначено: «...Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Контролюючий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, що приймаються на підставі такого акта, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податку порушень. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта».
В іншій ухвалі – від 20.06.2012 р. (№ справи в ЄДРСР 25011477) ВАСУ також зауважив, що акт перевірки є лише засобом документування дій контролюючого органу, а предметом оскарження в адміністративному суді можуть бути юридичні наслідки, що безпосередньо випливають з результатів відповідних дій чи бездіяльності. Але ситуація для транзитерів не безвихідна. Навіть суди, не підтримуючи можливість оскарження акта перевірки та його висновків, допускають, що належним правовим засобом захисту прав транзитерів є оскарження юридичних наслідків, які настали внаслідок дій податкового органу щодо застосування висновків актів перевірки.
Транзитерам для оскарження у суді дій податкового органу без винесених податкових повідомлень-рішень потрібно довести наявність негативних юридичних наслідків складення податковим органом акта перевірки. Негативні наслідки повинні обов'язково обумовлюватися відповідними діями посадових осіб податкового органу. Такими діями можуть бути, наприклад, перенесення податковим органом висновків акта перевірки у картку обліку платника податків – транзитера або до своїх баз даних (зокрема, до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, АС «Аудит», АІС «Облік», АІС «Податки» та інших автоматизованих систем). Для отримання відповідної інформації про наявність протиправних дій податкового органу, здійснених на підставі акта перевірки, платник податку може звернутися з офіційним запитом до податкового органу.
Предметом адміністративного позову в такому випадку буде не оскарження акта перевірки, а визнання протиправними дій податкового органу, які він вчинив за результатами перевірки і які знайшли своє відображення в акті перевірки. Це висвітлено, наприклад, в ухвалі Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 р. (№ рішення в ЄДРСР 22016446). В ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 р. (№ рішення в ЄДРСР 25817275), якою було залишено без змін постанову суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні апеляційної скарги податкового органу, суд постановив, що «...дані висновку акта перевірки про нікчемність правочину податковим органом були внесені у програмне забезпечення (АС «АУДИТ»), однак при цьому податковим органом податкового повідомлення-рішення на підставі даного акта не виносилося, а відтак, вказані дії відповідача тягнуть негативні наслідки для позивача і є предметом оскарження».
Висновки
Адвокатам, юристам та керівництву суб'єктів господарювання при виробленні стратегії захисту транзитерів слід довести суду, які конкретні негативні наслідки (дії податкового органу) виникли на підставі акта перевірки, та правильно визначити в адміністративних позовах предмет позову. Буде прикро, якщо некоректні формулювання в позовних заявах стануть процесуальною перепоною для належного захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання.
Таким чином, підприємства-транзитери можуть стати активними учасниками та допомогти суб'єктам господарювання – покупцям товарів (отримувачам послуг) в оскарженні донарахованих податкових зобов'язань шляхом визнання дій податкового органу протиправними. Рішення суду, що набрало законної сили в таких справах на підставі ст. 72 КАСУ, стане суттєвою допомогою. Адже обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ (так званий преюдиціальний факт) для покупців товарів у захисті свого права на податковий кредит. Слід також пам'ятати, що безпосередньо акт перевірки не оскаржується, а правовим засобом захисту прав транзитерів є оскарження конкретних дій податкового органу на підставі висновків акта перевірки податкового органу.
Олена Зоріна
Адвокат
В'ячеслав Литвинець
К. ю. н
«Справочник экономиста», грудень 2012 р., № 12 (108)
Рубрика:
- Прочее
- /
Бухгалтер 911 подчеркивает: содержание авторских материалов может не совпадать с политикой и точкой зрения редакции. Среди авторов материалов, которые публикуются, есть не только представители редакционной команды.
Информация, представленная в конкретной публикации, отражает позицию автора. Редакция не вмешивается в авторские материалы, не редактирует тексты и, следовательно, не несет ответственности за их содержание.
Комментарии