Применения сроков давности и исковой давности

   Одним із важливих питань під час здійснення господарської діяльності суб’єктами господарювання – юридичними особами, фізичними особами – підприємцями, при виконанні конституційних обов’язків та цивільних прав громадянами, а також застосуванні платниками податків норм податкового законодавства є знання та дотримання строків, протягом яких використовується визначене законодавством право щодо захисту своїх інтересів. Така можливість реалізується із врахуванням строку давності та строку позовної давності.
   
   Розглянемо детальніше, у яких саме випадках застосовується строк давності та строк позовної давності в різних нормах права, їх тривалість та особливості, а також порядок звернення до суду.
   
   
   У цивільному законодавстві використовується поняття строку та терміну, які наведено в ст. 251 ЦКУ.
   
   Строком називають певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
   
   Терміном вважають певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
   
   Строк та термін можуть бути визначені:
   
   – актами цивільного законодавства;
   
   – правочином;
   
   – рішенням суду.
   
   Відповідно до ст. 252 ЦКУ строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін – календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
   
   Початок перебігу та закінчення строку
   
   Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок (ч. 1 ст. 253 ЦКУ).
   
   Закінчення строку залежить від того, яким періодом він визначений. Відповідно до ст. 254 ЦКУ:
   

Період строку	Закінчення строку*	Приклад
Рік	у відповідні місяць та число останнього року строку	якщо строк визначений на три роки і починається 20 травня 2010 року, то він спливає 20 травня 2013 року
Півроку	у відповідне число останнього місяця строку***	якщо строк визначено на 2 місяці і починається 12 лютого, то закінчення строку припадає на 20 квітня
Квартал**
Місяць
Півмісяця	через 15 днів
Тиждень	у відповідний день останнього тижня строку	якщо строк почався в понеділок, то закінчення строку спливає у понеділок через визначену кількість тижнів
* Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Наприклад, якщо останній день строку припадає на суботу або неділю, то днем закінчення строку буде понеділок. ** Відлік кварталів ведеться з початку року. *** Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Наприклад, якщо строк, який триває півроку, починається 31 січня поточного року, то останній день строку спливає 30 червня поточного року.

   
   
   
   Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі якщо ця дія повинна бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли в цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
   
   Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку вважаються такими, що здані своєчасно (ст. 355 ЦКУ).
   
   
   
   Із практики застосування термінології давність – це встановлений законом строк, закінчення якого тягне за собою певні правові наслідки: у цивільному праві – втрату права на позов, на виконання рішення; у кримінальному праві – недопустимість порушення кримінальної справи або її провадження.
   
   
   
   Поняття позовної давності наведено у главі 19 ЦКУ, де зазначено, що це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦКУ).
   
   
   
   Позовна давність поділяється на:
   
   – загальну – триває три роки;
   
   – спеціальну – триває більш скорочений або тривалий строк від загальної позовної давності та встановлюється окремими вимогами законодавства.
   
   
   
   Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦКУ позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:
   
   1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
   
   2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
   
   3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦКУ) – у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець;
   
   4) у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦКУ). Така позовна давність обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених ст. 680 ЦКУ (якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна – у межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк), а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності) – від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності);
   
   5) про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦКУ);
   
   6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦКУ). Претензії і позови, що висновуються із договору перевезення вантажу, пошти пред’являються з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів);
   
   7) про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦКУ). Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають ЦКУ, іншим законам, порушують інтереси спадкоємців.
   
   Крім того, спеціальні строки позовної давності встановлено:
   
   – до вимог, які висновуються з договору найму (ст. 786 ЦКУ). До вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана в користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача – з моменту припинення договору найму;
   
   – до вимог щодо неналежної якості роботи (ст. 863 ЦКУ), виконаної за договором підряду, застосовується позовна давність в один рік, а щодо будівель і споруд – три роки від дня прийняття роботи замовником;
   
   – наслідки несплати чека (ст. 1106 ЦКУ) – до вимог чекодержателя про оплату чека застосовується позовна давність в один рік. У разі відмови платника в оплаті чека чекодержатель вправі пред'явити позов до суду. Чекодержатель має право вимагати, крім оплати суми чека, відшкодування своїх витрат на одержання оплати, а також процентів;
   
   – для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦКУ). Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
   
   
   
   Окрім встановлених строків позовної давності, позовна давність може бути збільшена за домовленістю сторін. При цьому договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі. Скорочення позовної давності, встановленої законом, за домовленістю сторін не допускається (ст. 259 ЦКУ).
   
   
   
   
   
   Відповідно до ч. 3 ст. 344 ЦКУ закінчення строку давності надає особі право набуття власності на майно у разі, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення.
   
   Таке право виникає:
   
   – на нерухоме майно – через п'ятнадцять років з часу спливу позовної давності;
   
   – на рухоме майно – через п'ять років з часу спливу позовної давності.
   
   
   
   Особливості припинення поруки встановлено у ст. 559 ЦКУ.
   
   Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
   
   Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.
   
   Порука припиняється в разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.
   
   Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. За умови що такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Коли строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
   
   
   
   Сплив позовної давності є підставою для недопущення зарахування зустрічних вимог (ст. 602 ЦКУ).
   
   
   
   Права замовника в разі істотного порушення підрядником договору побутового підряду встановлено у ст. 872 ЦКУ, де зазначено, що вимога про безоплатне усунення недоліків роботи, виконаної за договором побутового підряду, які можуть становити небезпеку для життя або здоров'я замовника та інших осіб, може бути пред'явлена замовником або його правонаступником протягом десяти років з моменту прийняття роботи, якщо у встановленому законом порядку не передбачені більш тривалі строки (строки служби). Така вимога може бути пред'явлена незалежно від того, коли виявлено ці недоліки, у тому числі й у разі виявлення їх після закінчення гарантійного строку.
   
   У випадку невиконання підрядником цієї вимоги замовник має право протягом цього ж строку вимагати повернення частини ціни, сплаченої за роботу, або відшкодування його витрат на усунення недоліків.
   
   
   
   Щодо виникнення спорів, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, позовна давність та порядок пред'явлення позовів у спорах встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами) (ст. 926 ЦКУ).
   
   Відповідно до ст. 1 Закону України від 18.01.2001 р. № 2235-III «Про громадянство України» міжнародний договір України – це міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
   
   Відносини, що виникають з торговельного мореплавства, а також строки позовної давності щодо претензій до перевезення вантажу, пасажирів і багажу регулюються Кодексом торговельного мореплавства від 23.05.95 р. № 176/95-ВР (далі – КТМ).
   
   Порядок заявлення позовів та претензій встановлено в розділі XI КТМ.
   
   Так, у ст. 386 КТМ зазначено, що претензії до перевізника, що висновуються з договору перевезення вантажу, пасажирів і багажу, можуть бути заявлені протягом перших шести місяців строку позовної давності незалежно від того, здійснювалось перевезення у каботажному чи закордонному сполученні.
   
   Відповідно до ст. 387 КТМ перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити заявника про задоволення чи відхилення її, а претензії до перевезення у змішаному сполученні – протягом шести місяців.
   
   З дня заявлення перевізнику претензії перебіг терміну позовної давності зупиняється до одержання відповіді на претензію або закінчення терміну, встановленого для відповіді.
   
   
   
   До вимог, що виникають з договору морського перевезення вантажу, застосовується річний строк позовної давності незалежно від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордонному сполученні (ст. 388 КТМ).
   
   До вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна на певний час, лізингу судна, буксирування, надання лоцманських послуг, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, зіткнення суден, здійснення рятувальних операцій, застосовується дворічний строк позовної давності (ст. 389 КТМ).
   
   До вимог про відшкодування шкоди від забруднення із суден і ядерної шкоди застосовується трирічний строк позовної давності (ст. 390 КТМ).
   
   Також до вимог, для яких строки позовної давності Кодексом не передбачені, застосовуються загальні строки позовної давності, встановлені цивільним законодавством України, якщо у міжнародних договорах України для цих вимог не встановлені інші строки давності.
   
   
   
   Крім встановлених строків позовної давності, у ЦКУ визначено, з якого моменту починається та закінчується перебіг позовної давності, як вона обчислюється, у яких випадках переривається та зупиняється, а також наслідки її спливу.
   
   
   
   Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, про які йшлося вище.
   
   При цьому порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (ст. 260 ЦКУ).
   
   
   
   Початок перебігу позовної давності визначається залежно від того, яка вимога висувається в позові.
   

Вимога	Початок перебігу позовної давності
У загальному порядку	від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила*
Про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства	від дня припинення насильства*
Про застосування наслідків нікчемного правочину	від дня, коли почалося його виконання
У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи	від дня досягнення неповнолітньою особою повноліття
За зобов’язаннями з визначеним строком виконання	зі спливом строку виконання**
За регресними зобов'язаннями	від дня виконання основного зобов'язання
* Винятки з цього правила можуть бути встановлені законом. ** За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

   
   Окремий порядок початку перебігу позовної давності визначений щодо договорів підряду в ст. 864 ЦКУ та залежить від такого:
   
   – якщо договором підряду або законом встановлений гарантійний строк і заява з приводу недоліків роботи зроблена в межах гарантійного строку, перебіг позовної давності починається від дня заявлення про недоліки;
   
   – якщо відповідно до договору підряду роботу було прийнято замовником частинами, перебіг позовної давності починається від дня прийняття роботи в цілому.
   
   
   
   Згідно зі ст. 262 ЦКУ заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
   
   
   
   Перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування таких обставин:
   
   1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за цих умов подія (непереборна сила);
   
   2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;
   
   3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;
   
   4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
   
   Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення (ст. 263 ЦКУ).
   
   
   
   У ст. 264 ЦКУ передбачено, що перебіг позовної давності переривається:
   
   – вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку;
   
   – у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників;
   
   – якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
   
   Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
   
   
   
   Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
   
   Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.
   
   Якщо частина строку, що залишилася, менша ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців (ст. 265 ЦКУ).
   
   
   
   Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
   
   Однак існують також вимоги, на які позовна давність не поширюється (ст. 268 ЦКУ), а саме:
   
   1) на вимогу, що виникає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;
   
   2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
   
   3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію;
   
   5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
   
   6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань за Законом України «Про державний матеріальний резерв».
   
   Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
   
   
   
   Строки позовної давності щодо правочинів, які виникають під час здійснення господарської діяльності, визначені у ГКУ.
   
   
   
   Відповідно до ст. 223 ГКУ в разі реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦКУ, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
   
   
   
   Відповідно до ч. 5 ст. 203 ГКУ не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності, і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.
   
   
   
   Позови, що виникають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у визначеному порядку недоліків поставлених йому товарів (ч. 8 ст. 269 ГКУ).
   
   

Порядок вирішення спорів щодо перевезень

   
   Частиною 6 ст. 315 ГКУ визначено, що спори, пов'язані з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
   
   
   
   Господарським кодексом окремо визначена позовна давність для вимог, що виникають з неналежної якості робіт за договором підряду на капітальне будівництво, яка визначається з дня прийняття роботи замовником і становить:
   
   • один рік – щодо недоліків некапітальних конструкцій, а в разі якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи – два роки;
   • три роки – щодо недоліків капітальних конструкцій, а в разі якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи – десять років;
   • тридцять років – щодо відшкодування збитків, завданих замовникові протиправними діями підрядника, які призвели до руйнувань чи аварій.
   
   У разі якщо договором підряду або законодавством передбачено надання гарантії якості роботи і недоліки виявлено в межах гарантійного строку, перебіг строку позовної давності починається з дня виявлення недоліків (ст. 322 ГКУ).
   
   
   
   Позов про відшкодування замовнику збитків, спричинених недоліками проекту, може бути заявлено протягом десяти років, а якщо збитки замовнику завдано протиправними діями підрядника, які призвели до руйнувань, аварій, обрушень, – протягом тридцяти років з дня прийняття побудованого об'єкта (ч. 5 ст. 324 ГКУ).
   
   
   
   У податковому законодавстві строки давності та їх застосування визначені ст. 102 ПКУ.
   
   На відміну від встановленого загального строку позовної давності, який в основному визначається роками, строк давності в оподаткуванні визначається у днях.
   
   

Строк давності для визначення сум грошових зобов’язань платника податків контролюючим органом

   
   Контролюючий орган (крім встановлених випадків, коли строки давності не дотримуються) має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше – за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
   
   У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
   
   
   
   Грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, якщо:
   
   • податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано;
   • посадову особу – платника податків (фізичну особу – платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало чинності.
   
   
   
   Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні.
   
   
   
   У разі якщо грошове зобов'язання нараховано контролюючим органом до закінчення строку давності (1095 днів), податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визнання боргу безнадійним.
   
   
   
   Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених ПКУ, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
   
   Продовження граничних строків для подання податкової декларації
   
   За порушення встановлених строків для подання податкової декларації передбачена відповідальність у вигляді штрафу. Але не завжди таке порушення виникає з вини платника податку, тому відповідно до п. 102.6 ПКУ граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань підлягають продовженню керівником контролюючого органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник протягом зазначених строків:
   
   – перебував за межами України;
   
   – перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;
   
   – перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;
   
   – мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;
   
   – був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.
   
   Із зазначених причин штрафні санкції не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації.
   
   Продовження граничних строків для подання податкової декларації поширюється на:
   
   – платників податків – фізичних осіб;
   – посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.
   
   Порядок застосування норм податкового законодавства про продовження граничних строків для подання податкової декларації встановлено наказом від 24.12.2010 р. № 1044 «Про затвердження Порядку застосування норм пунктів 102.6 – 102.7 статті 102 Податкового кодексу України».
   
   
   
   Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним ст. 102 ПКУ, тобто протягом 1095 днів (п. 114.1 ПКУ).
   
   
   
   Однією з ознак визнання безнадійної заборгованості є заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності пп. «а» пп. 14.1.11 ПКУ.
   
   Крім того, у пп. 159.3.1 ПКУ встановлено, що заборгованість, за якою кредитор не звертається до суду або не вживає інших заходів, передбачених законодавством України, щодо її стягнення до закінчення строків позовної давності, не зменшує доходи кредитора згідно з пп. 159.1.1 цього пункту та не може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів.
   
   
   
   Відповідно до п. 101.3 ПКУ у разі якщо фізична особа, яка в судовому порядку визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, з'являється або якщо фізичну особу, що перебувала в розшуку понад 720 днів, розшукано, списана заборгованість таких осіб підлягає відновленню та стягненню у загальному порядку з дотриманням строків позовної давності починаючи з дня відновлення такого податкового боргу.
   
   
   
   Фінансова допомога визнається безповоротною, якщо сума заборгованості одного платника податків перед іншим не стягнута після закінчення строку позовної давності (пп. 14.1.257 ПКУ).
   
   
   
   Відповідно до п. 50.1 ПКУ у разі самостійного виявлення помилок у податковій звітності (з урахуванням строку давності 1095 днів) платники податків зобов’язані надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
   
   
   
   
   
   При визначенні бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб строки позовної давності враховуються при отриманні платником податку таких доходів:
   
   • суми заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 % місячного прожиткового мінімуму, чинного для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності згідно з розділом II ПКУ, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів і погашення податкового боргу. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації (пп. 164.2.7 ПКУ);
   
   • доходу, отриманого платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку – боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощення) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено), цей боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації пп. «д» пп. 164.2.17 ПКУ.
   
   
   
   У разі продажу сільськогосподарської продукції (крім продукції тваринництва) її власник повинен подати податковому агенту копію довідки про наявність у нього земельних ділянок. Оригінал довідки зберігається у власника сільськогосподарської продукції протягом строку позовної давності з дати закінчення дії такої довідки. Довідка видається сільською, селищною або міською радою за місцем податкової адреси (місцем проживання) платника податку протягом п'яти робочих днів з дня отримання відповідною радою письмової заяви про видачу такої довідки (пп. 165.1.24 ПКУ).
   
   
   
   Оригінали документів, якими підтверджується право на застосування податкової знижки, а саме: квитанції, фіскальні або товарні чеки, прибуткові касові ордери, копії договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та їх покупця (отримувача), не надсилаються органу державної податкової служби, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого ПКУ (пп. 166.2.2 ПКУ).
   
   У зазначених документах обов'язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання).
   
   Таким чином, якщо платник податку вже скористався правом на податкову знижку, то оригінали документів, які підтверджують витрати, мають зберігатися ним протягом 1095 днів після подання декларації про доходи та майновий стан.
   
   
   
   У разі визначення доходу на спрощеній системі оподаткування, п. 292.6 ПКУ встановлено, що для платника єдиного податку третьої та п'ятої групи, який є платником податку на додану вартість, та платника єдиного податку четвертої та шостої груп датою отримання доходу є дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.
   
   
   
   Згідно з п. 56.18 ПКУ платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання в будь-який момент після отримання такого рішення з урахуванням строків давності у 1095 днів.
   
   Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.
   
   Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
   
   У разі звернення платника податку до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
   
   Деякі порушення податкового законодавства (у випадку порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи, порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів і витрат і таке інше), окрім донарахувань податкового зобов’язання та застосування податкових штрафів, тягнуть ще й накладання адміністративного штрафу на посадових осіб суб’єктів господарювання (а також на фізичних осіб та фізичних осіб – підприємців).
   
   
   
   Давність виконання постанов про накладення адміністративних стягнень встановлена у ст. 303 КпАП.
   
   Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. У разі оскарження постанови або внесення на неї подання прокурора перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги або подання прокурора. У випадку відстрочки виконання постанови відповідно до ст. 301 КпАП перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
   
   Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов у справах про окремі види адміністративних правопорушень.
   
   
   
   Кодексом законів про працю встановлено право працівника вирішити трудові спори в досудовому порядку (через комісію по трудових спорах), а також у суді.
   
   Відповідно до ст. 231 КЗпП у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:
   
   1) працівника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони не згодні з рішенням комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації (підрозділу);
   
   2) прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по трудових спорах суперечить чинному законодавству.
   
   Строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів встановлено у ст. 233 КЗпП.
   
   
   
   Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду:
   
   • у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права;
   
   • у справах про звільнення – у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
   
   У разі порушення законодавства про оплату праці працівник вправі звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
   
   
   
   Також передбачено і звернення власника або уповноваженого ним органу до суду з питань стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації. Для такого звернення встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
   
   
   Наталія Каменєва
   Аудиторська фірма «Де Візу»
   
   Дата підготовки 26.02.2013