Об отличии между решениями Европейского суда по правам человека и Европейским судом справедливости

   
   
   
   Аналіз рішень, ухвалених адміністративними судами, показав, що окремі з них у мотивувальній частині містять посилання на рішення Європейського суду справедливості (далі також – Суд) № 41/74 у справі «Yvonne Van Duyn v Homme Office».
   
    У зв’язку з цим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне звернути увагу на таке.
   
    Рішення № 41/74 у справі «Yvonne Van Duyn v Homme Office» ухвалено Європейським судом справедливості.
   
    Відповідно до статті 19 Договору про Європейський Союз цей Суд забезпечує дотримання права під час тлумачення і застосування установчих договорів Європейського Союзу (Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу).
   
    Для цього Суд перевіряє законність актів інститутів Європейського Союзу, забезпечує виконання зобов’язань державами-членами за договорами Європейського Союзу, інтерпретує право Європейського Союзу на прохання національних судів і трибуналів держав-членів цього Союзу.
   
    Таке визначення компетенції та функцій Європейського суду справедливості означає, що рішення, ухвалені цим Судом, є обов’язковими передусім для сторін спору та можуть мати прецедентний характер у рамках правової системи Європейського Союзу, зокрема використовуватися самим Судом та судовими органами держав-членів Європейського Союзу під час застосування норм права Європейського Союзу.
   
   Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
   
    На сьогодні Україна не є державою-членом Європейського Союзу. Установчі договори Європейського Союзу не зобов’язують Україну, відповідно і рішення Європейського суду справедливості не можуть розглядатися як джерело права національної правової системи.
   
    Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що як джерело права суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
   
    Європейський суд з прав людини – це міжнародний судовий орган, юрисдикція якого поширюється на всі держави-члени Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та включає всі питання, які стосуються тлумачення і застосування цієї Конвенції у міждержавних справах і справах за заявами окремих осіб.
   
    У зв’язку з таким національним врегулюванням і тим, що Україна є державою-членом Ради Європи, практика Європейського суду з прав людини є однією з основ правозастосування, тому рішення цього Суду застосовуються як джерело права під час вирішення адміністративних спорів.
   
   Таким чином, слід розрізняти рішення Європейського суду з прав людини як органу, юрисдикція якого поширюється на держави-члени Ради Європи, та рішення Європейського суду справедливості, який діє лише у межах правової системи Європейського Союзу.
   
    Водночас, враховуючи європейський напрямок розвитку України та мету прийняття Закону України від 18 березня 2004 року № 1629-IV «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», а також початок дії Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, правові позиції, сформульовані у рішеннях Європейського суду справедливості, можуть враховуватися адміністративними судами як аргументація, міркування стосовно гармонійного тлумачення національного законодавства України згідно з усталеними стандартами правової системи Європейського Союзу, однак не як правова основа (джерело права) врегулювання відносин, стосовно яких виник спір.
   
    Про викладене повідомляється в порядку інформування.
   
   Заступник Голови суду

М.Смокович