Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Пунктом 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють, зокрема контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів, установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації відповідно до норм Кодексу.

Відповідно до п. 52.5 ст. 52 Кодексу контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п. 170.9 ст. 170 якого передбачено оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк.

Відповідно до п.п. 170.9.2 п. 170.9 ст. 170 Кодексу Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, до закінчення п'ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження, або виконав окрему цивільно-правову дію за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт.

За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або під час подання Звіту.

Згідно з п.п. 170.9.3 п. 170.9 ст. 170 Кодексу дія цього пункту поширюється також на витрати, пов'язані з відрядженням чи виконанням деяких цивільно-правових дій, що були оплачені з використанням корпоративних платіжних карток, дорожніх, банківських або іменних чеків, інших платіжних документів, з урахуванням особливостей,  визначених у абзацами «а», «б» вказаного підпункту.

Порядок складання Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28 вересня 2015 року № 841 (далі – Порядок), згідно з п. 4 якого якщо платник податку не повертає суми надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає граничний строк (до закінчення третього або п'ятого, а в окремих випадках десятого чи двадцятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок податкового агента платника податку, що надав кошти під звіт), то така сума, розрахована з урахуванням
п. 164.5 ст. 164 розділу IV Кодексу, підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб відповідно до п. 167.1 ст. 167 розділу IV Кодексу за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) за відповідний місяць.

Враховуючи наведене, норми Кодексу та положення п. 4 Порядку застосовуються податковим агентом у випадку неповернення  фізичною особою  суми надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає граничний строк їх повернення, у зв’язку з завершенням такою особою відрядження  або виконання цивільно-правової дії, з метою подальшого оподаткування.

         Крім того, Законом України від 06 червня 1995 року № 217/95-ВР «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» (далі – Закон № 217) визначається матеріальна відповідальність працівників підприємств, установ, організацій.

         Відповідно до ст. 2 Закону № 217 заборгованість працівників підприємства, установи, організації у разі неповернення у встановлений термін авансу, виданого в іноземній валюті на службове відрядження або господарські потреби, та в інших випадках нездачі іноземної валюти, одержаної у підзвіт, стягується у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день погашення заборгованості.

         Статтею 3 передбачено що, суми, стягнуті відповідно до ст. ст. 1 і 2 Закону № 217, спрямовуються насамперед на відшкодування збитків, завданих підприємству, установі або організації, а решта – перераховується до Державного бюджету України.

Водночас зазначаємо, що з питання щодо застосування норм Закону № 217 Ви можете звернутись до Міністерства соціальної України.

З повагою

Голова                                                                                                        Р.М. Насіров