Які бувають види калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)?

Калькулювання собівартості продукції, робіт або послуг — це процес грошового визначення витрат на виробництво одиниці конкретного виду продукції або надання послуги. В Україні цей процес регулюється нормами НП(С)БО 16 «Витрати» та галузевими методичними рекомендаціями.
Нижче наведено ключові аспекти калькулювання відповідно до чинних норм.

 Об'єкт витрат та калькуляційна одиниця

Перед початком розрахунку необхідно визначити:
Об'єкт витрат — продукція, роботи, послуги або вид діяльності, що потребують визначення пов’язаних із ними витрат (наприклад, конкретна сільськогосподарська культура, партія товару або окреме замовлення).
Калькуляційна одиниця — одиниця виміру такого об'єкта (тонна, штука, метр, нормо-година тощо).

Склад виробничої собівартості

Згідно з п. 11 НП(С)БО 16, до виробничої собівартості включаються лише витрати, безпосередньо пов'язані з процесом виробництва:
1. Прямі матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі).
2. Прямі витрати на оплату праці (заробітна плата персоналу, задіяного у виробництві).
3. Інші прямі витрати (ЄСВ на зарплату робітників, амортизація виробничого обладнання, витрати на відрядження, пов'язані з конкретним об'єктом).
4. Змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати (ЗВВ).

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включаються до виробничої собівартості, а визнаються витратами періоду (рахунки 92, 93, 94).

Методи калькулювання

Вибір методу залежить від специфіки діяльності:
Простий метод: застосовується при виробництві одного виду продукції (наприклад, видобуток копалин). Усі витрати діляться на кількість виробленої продукції.
Позамовний метод: витрати акумулюються за кожним окремим замовленням (будівництво, індивідуальне виробництво, аудиторські послуги).
Попроцесний (попередільний) метод: витрати групуються за окремими стадіями або цехами виробництва.
Коефіцієнтний метод: використовується, коли з однієї сировини отримують кілька видів продукції (наприклад, переробка молока). Витрати розподіляються за допомогою встановлених коефіцієнтів.
Метод виключення вартості побічної продукції: від загальної суми витрат віднімають вартість побічної продукції за оцінкою її можливого використання або реалізації.

Особливості для послуг

Калькулювання послуг має певні нюанси:
Рахунок 23 «Виробництво»: витрати на надання послуги (зарплата виконавців, матеріали, амортизація техніки) накопичуються на цьому рахунку, навіть якщо послуга не має матеріальної форми.
Відсутність незавершеного виробництва: у багатьох сферах (наприклад, транспорт) на кінець місяця витрати з рахунку 23 повністю списуються на рахунок 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг».
Принцип відповідності: витрати на послугу мають визнаватися одночасно з визнанням доходу від її надання.

Розподіл загальновиробничих витрат (ЗВВ)

Розподіл здійснюється за такими правилами:
Змінні ЗВВ розподіляються на кожен об'єкт витрат на основі фактичної потужності.
Постоянні ЗВВ розподіляються на основі нормальної потужності. Нерозподілені постійні ЗВВ, що виникли через недовантаження потужностей, включаються до собівартості реалізованої продукції (рахунок 90) у періоді їх виникнення.

Організаційні заходи

Для ефективної системи калькулювання необхідно затвердити внутрішній документ про облікову політику, де буде чітко визначено:
1. Перелік об'єктів витрат та статей калькулювання.
2. Метод розподілу загальновиробничих витрат і базу розподілу (зарплата, машино-години, прямі витрати тощо).
3. Порядок оцінки незавершеного виробництва.

Додаткові матеріали:
Відрядження помічника директора за запчастиною: куди списати добові?
Чи обов’язково вести рахунок 23 при наданні послуг?
Запит держслужби про собівартість: повна чи виробнича
Надаємо послуги: чи застосовувати рахунок 23?
Надаємо послуги: чи потрібен рахунок 23?