П'ять, сім або тридцять, як у Європі. Скільки днів непрацездатності оплачуватимуть українські роботодавці?
На розгляд Парламенту подано Урядовий проєкт Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації функцій Фонду соціального страхування України" (реєстр. № 6171).
Законопроєкт викликав обурення серед наших читачів, тому що цим законопроєктом, зокрема, передбачається забезпечити збалансований, з урахуванням світового досвіду, підхід до оплати перших днів тимчасової непрацездатності роботодавцем, збільшивши період оплати з 5 до 7 перших днів страхового випадку (з 2023 року).
Однак, авторами проєкту не розглядаються питання щодо оптимізації видатків Фонду, що можливо досягти через законодавче врегулювання правовідносин страховика, страхувальників і застрахованих осіб через консолідацію національного законодавства із міжнародними правовими нормами, що регулюють трудові правовідносини.
Таким чином, пропонується розглянути альтернативний підхід до оптимізації функцій Фонду соціального страхування України через регулювання трудових правовідносин у контексті оптимізації видатків Фонду.
Відповідний законопроєкт розроблено Міністерством соціальної політики та зареєстровано у ВРУ Галиною Третьяковою, Головою Комітета з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, за номером 6171-2.
Як зазначається у пояснювальній записці до законопроєкту, нині загальне фіскальне навантаження на суб’єкта господарювання в Україні є найнижчим в Європі, а чинна система державного страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності – найбільш лояльною з точки зору принципів участі.
Наприклад, у Австрії на роботодавця покладено обов’язок щодо відшкодування перших 12 тижнів тимчасової непрацездатності працівника, у Німеччині 6 тижнів, в Хорватії цей період становить 43 перших дні, Польщі – 33 дні, у Данії, Словенії та Сербії – 30 днів.
Навіть у найбільш ліберальних європейських моделях кількість днів оплати тимчасової непрацездатності працівника за рахунок коштів роботодавця є більшою, ніж в Україні (в Албанії – 14 днів, у Чехії – 11 днів, Словаччині – 10).
Крім того слід врахувати, що з 2016 року розмір єдиного соціального внеску для роботодавців було зменшено до 22%, або майже в два рази, з метою детінізації економіки, внаслідок чого бізнес було звільнено від додаткового фінансового навантаження за 5 років у сумі майже 770 млрд гривень або 153 млрд гривень на рік.
При цьому, якщо у 2015 році сума збитку підприємств становила 373,5 млрд гривень, то вже у 2016 році підприємства отримала 28,0 млрд гривень чистого прибутку, у 2017 – 168,7 млрд гривень, у 2018 – 288,8 млрд гривень, у 2020 році 523,7 млрд гривень чистого прибутку.
Втім, як показала практика, це не стимулювало бізнес для виходу з тіні та легалізації трудових відносин, а лише створило глобальну проблему дефіциту Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування.
Але законопроєктом № 6171-2 пропонується залишити за роботодавцями оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, а починаючи з шостого дня з Фонду соціального страхування.
Проєктом акта, зокрема, передбачається:
1) скоротити кількість документів, що подаються особами до Фонду для призначення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку з 21 до 1;
2) забезпечити можливість доступу до сервісів Фонду через Єдиний державний вебпортал електронних послуг ,,Дія”;
3) запровадити електронну взаємодію Фонду з державними електронними ресурсами через національну систему електронної взаємодії ,,Трембіта” з метою одержання інформації, необхідної для призначення та контролю страхових виплат (проектом акта, наразі, додатково передбачається встановити обмін інформацією із 10 реєстрами та системами);
4) уточнити та привести у відповідність із Сімейний кодексом України коло осіб, які мають право на одноразові та щомісячні страхові виплати за страхуванням від нещасного випадку, що значно скоротить кількість судових позовів щодо встановлення права на отримання страхових виплат у разі смерті потерпілого;
5) посилити відповідальність держави за дотримання прав застрахованих осіб, зокрема:
- надати повноваження Кабінету Міністрів України в частині: вирішення питань бюджетної політики Фонду; затвердження порядку відчуження майна Фонду; затвердження нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини, пов’язані із виконанням завдань і функцій Фонду, що є суміжними із сферами державних політик, завдання щодо формування та реалізації яких віднесені до повноважень інших центральних органів виконавчої влади; призначення та звільнення директора виконавчої дирекції Фонду;
- передбачити повноваження Мінсоцполітики щодо: внесення Уряду пропозицій стосовно призначення та звільнення директора виконавчої дирекції Фонду; погодження призначення та звільнення директором його заступників і керівників управлінь виконавчої дирекції фонду; внесення в порядку державного нагляду подань відповідному суб’єкту призначення щодо звільнення зазначених посадових осіб;
- визначити Фонд юридичною особою публічного права;
6) актуалізувати норми законодавства у зв’язку із запровадженням електронного реєстру листків непрацездатності;
7) врегулювати питання між роботодавцем та працівником, що призваний до ЗСУ;
8) консолідацію національного та міжнародного законодавства у питанні надання відпусток (більш детально про це у матеріалі 29 днів щорічної відпустки: в Україні планується впровадити міжнародні правила надання відпусток).
Зазначимо, що іншим, альтернативним проєктом (реєстр. № 6171-1), також пропонується не збільшувати термін оплати днів непрацездатності за рахунок роботодавця.
Всі три законопроєкти зараз знаходяться на розгляді Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів. Про їх подальшу долю обов'язково вас проінформуємо.
