Щодо правочинів, укладених на тимчасово окупованій території (лист ДФС від 03.05.2018 р. № 1984/Д/99-99-13-02-03-14/ІПК )
ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
від 03.05.2018 р. № 1984/Д/99-99-13-02-03-14/ІПК
Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення щодо правочинів, укладених на тимчасово окупованій території і в межах компетенції повідомляє.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом (пп. 1.1 ст. 1 Кодексу).
Разом з тим п. 26 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу передбачено, що на період дії Закону України від 15 квітня 2014 року N 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон N 1207) Кодекс застосовується з урахуванням особливостей, визначених Законом України від 12 серпня 2014 року N 1636-VII "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон N 1636).
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону N 1207 тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
На тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України (п. 1 ст. 11 Закону N 1207).
Згідно з п. 4 ст. 11 Закону N 1207 набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.
На тимчасово окупованій території будь-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений з порушенням вимог цього Закону, інших законів України, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (п. 5 ст. 11 Закону N 1207).
Пунктом другим ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до п. 1 ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (п. 1 ст. 236 ЦКУ).
Відповідно до п. 2 ст. 719 ЦКУ договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, договір дарування нерухомого майна, вчинений та зареєстрований на тимчасово окупованій території в порушення Закону N 1207 вважається нікчемним.
Згідно з п. 1 ст. 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року N 1700-VII " Про запобігання корупції" (далі - Закон N 1700) центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику є Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство).
Повноваження Національного агенства визначені ст. 11 Закону N 1700, до яких відноситься, зокрема здійснення в порядку, визначеному Законом N 1700, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
З метою правильності відображення інформації щодо об'єктів нерухомого майна (садового будинку та земельної ділянки) у зазначеній декларації Ви можете звернутися до Національного агенства.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
